Професійні журналісти, відеоблогери, повелителі лайків та армій підписників, “диванна сотня” facebook, ведучі каналів в Телеграмі, twitter-боти, розробники мемів, стрімери та завзяті Instagram-щики – вся ця величезна інформаційна армія в один прекрасний момент може бути кинута на знищення комерційного чи політичного іміджу і досягне вражаючих успіхів.
У хід піде весь творчий інструментарій. Головне – масштабність мислення, наявність ресурсів та вдячна аудиторія, здатна споживати компромати, як фаст-фуд у найближчому кафе. На теперішній час основна зброя медійної маніпуляції – фейкові новини та інформаційні вкидання.
Ми живемо в постійному потоці викривлених, частково брехливих та іноді повністю фальшивих повідомлень. Частини з них просто наслідок роботи ЗМІ, що працюють на конфліктний трафік та скандал, частина – планомірні, обдумані та ефективні медійні війни. Про приклади останніх і поговоримо.
Мета будь-якої персональної медійної війни – повна дегуманізація образу. Чому б не згадати кампанію проти Прем’єр-міністра Росії Сергія Кириєнко, якому ЗМІ приклеїли ярлик “члена секти саєнтологів”. Абсолютна нісенітниця, однак у це повірили всі. Не було жодних доказів, однак масова свідомість та колективна пам’ять сформували доволі живучий негативний образ, який завадив його політичній кар’єрі. Щоправда, для цього були і об’єктивні явища – фінансова криза 1998 року.
Або ще один промовистий приклад. Коли Йосип Сталін звинуватив своїх партійних поплічників Зинов’єва, Радека та інших у тому, що вони “агенти гестапо”, повірити у це було неможливо просто тому, що вони були євреями за етнічним походженням, а ставлення гестапо до євреїв було відомо всім. Але ж повірили. Що сказати, коли під час Першої світової війни внаслідок дезінформаційних кампаній люди вірили, що німці відрізали руки дітям, варили мило з людських тіл, розпинали полонених.
osvita.mediasapiens.ua
PR-спеціалісти підтвердять, що одна з перших і найяскравіших телевізійних дискредитаційних кампаній була майстерно обіграна у далекому 1964 році майже в пік “холодної війни”. Це були невеличкі відеоролики з метою дискредитації основного суперника Ліндона Джонсона на президентських виборах – сенатора Баррі Голдуотера, що відрізнявся мілітаристськими поглядами. Сюжет був просто видовищний: дівчинка рахує пелюстки квітки та у певний момент її перебиває грубий чоловічий голос, що рахує ракети. Все завершується ядерним вибухом.
Саме у ХХ столітті була сформована цілісна модель медійних війн як політичних комунікацій. Будь-яка кампанія з дискредитації спрямована на інформаційну ізоляцію споживача, залучення його до відповідної інформаційної капсули і звуження альтернативних джерел отримання інформації. Формування безальтернативного середовища дозволяє швидко і інтенсивно запускати агресивні установки по відношенню до того чи політичного лідера. Комунікативний потік здатен породжувати неймовірні реакції, які майстрам політичної кухні слід лише зібрати у кошик.
Саме завдяки зусиллям центральних французьких ЗМІ Еммануель Макрон з кандидатів другого ешелону та темної конячки на виборах зумів перетворитись в їх абсолютного фаворита. Медіа заполонили звинувачення проти його конкурентів – Франсуа Фійона, Жана-Люка Меланшона та Марін Ле Пен. Прихильними до Макрона виявились телеканал France 2, газета Liberation, Le Journal du dimanche тощо. Для прикладу, видання Marianne опублікувало статистику згадувань кандидата Макрона на французькому телеканалі BFM TV. Так, з’ясувалось, що Макрона телеканал показував стільки ж часу, скільки всіх інших претендентів разом узятих.
Або інший приклад. За підрахунками спеціалістів, під час останньої виборчої кампанії в Росії більше 50% новинних сюжетів про кандидата у Президенти Павла Грудініна мали негативний відтінок. Офіційні медіа намагались відкорегувати репутацію Грудініна на етапі зростання його рейтингу, оскільки його аудиторія підтримки розширювалась за рахунок тих, хто міг би підтримати Путіна.
На перший погляд здається, що будь-яка негативна новина в мережі живе не більше 3-4 днів. Але це якщо її не просувають навмисно та дозовано. Якщо мова йде про тривалу кампанію, то в таких випадках споживачі інформації читають та активно обговорюють подію чи думку кілька годин, уривками запам’ятовують, починають свідомо тиражувати. І при цьому вони не жадають спростувань, не мають можливості перевірити їх. Фейки та наклеп поступово нашаровуються і формують антирейтинг політика чи державного діяча, впливаючи на вибір громадянина.
Останнім часом в світі надзвичайно занепокоїлись цією проблемою. Європейська комісія у 2017 році ініціювала публічні дебати на тему протидії інформаційним фейкам. Google планує інвестувати 300 мільйонів доларів на допомогу медіа та боротьбу з фейковими новинами.
В Німеччині нещодавно був ухвалений закон про боротьбу з мовою ненависті у соціальних мережах та блокування контенту у разі наявності скарги на поширення недостовірної інформації про особу. Намір створити підрозділ з боротьби із неправдивими новинами у сфері комунікацій є у Великій Британії.
Однак, всіх переплюнула Малайзія. Тут парламент прийняв закон, який запроваджує кримінальну відповідальність за поширення фейкових новин. За фейкові новини передбачено покарання у вигляді штрафу розміром до 123 тисячі доларів або тюремне ув’язнення терміном до шести років.
Українські законотворці також не відстають. На початку нинішнього року з’явилась інформація, що в Раді планують утворити робочу групу з підготовки законопроекту про протидію фейкам. Однак, експертна спільнота досить обережно поставилась до цієї ініціативи, вважаючи, що вона може призвести до каральних розправ з вільнодумством у інтернет-просторі та ЗМІ. Так чи інакше головна битва за впровадження нового законодавства щодо інтернет-ЗМІ ще попереду. Так само як і президентська кампанія, яка покличе до життя нові медійні війни. От чи зможе витримати цей інформаційний шторм масова свідомість українців?
