9 травня на одному з телеканалів переглянула «Кіборгів» Ахтема Сеїтаблаєва.
Після цієї коротенької фрази, здається, вже й годі щось написати. Транслювання емоцій не має жодного сенсу. Просто наче розчахнулася завіса, і ти – в іншому вимірі. Чи в іншому світі.
Що я робила у вересні 2014-го?
Допомагала бодай трішки отямитися нашому враз на десяток років постарілому «переселенцеві», якого дивом вивезли з Донбасу за два місяці перед тим. В поліклініці лікарки й сестрички жалісно відводили очі від його обличчя, застиглого в німій муці.
У Києві на будинках з’являлися мурали у вигляді величезних синьо-жовтих прапорів – горді й трагічні.
А вечорами звідусюди запаморочливо пахтіло смаженим м’ясом, і ближче до ночі бахкали феєрверки з чиїхось весіль і «днюх».
Я не могла ніяк наблизитися до уявлення про справжню реальність (нереальність?) того, що відбувалося. Все хотілося прокинутись, виявити, що – наснилося, опинитися у цілковитому душевному спокої…
В телевізорі день у день повідомляли про Донецький аеропорт. Коментатори щоразу були інші, але голоси – однакові, ніби крізь стиснуте горло. З’являлись кадри з химерно покрученим залізом, наче ним вертів розлючений велетень… з оплавленим склом…з обличчями поранених, кого вдалося вивезти – нетутешніми, з іншого виміру.
Від 26 травня, коли бойвики з бандформування «Восток» прорвалися до нового терміналу, а наші вояки вибили сепаратистів, — почалися 242 дні оборони Аеропорту. Ворог зрозумів, що штурмом захопити об’єкт не вдасться, і вирішив його знищити.
Цілодобові обстріли почалися у вересні. Сепари мали «Гради», артилерію, танки, БМП. За висловом одного із захисників, стіни нагадували швейцарський сир, тож сховатися було практично ніде. Потім ворог захопив старий термінал. Кожні вивезення поранених, постачання боєприпасів, води та їжі були подвигами. Від початку 2015р. «кіборги» опинилися практично у цілковитому оточенні.
13 січня сепаратисти підірвали диспетчерську вежу, на якій майорів наш Прапор.
16 січня командування розпочало «деблокування» аеропорту. Однак група деблокування в суцільному тумані (я знаю — він часто буває о цій порі року тут, поблизу аеропорту) наскочила на бойовиків і потрапила в полон.
20 січня ворог підірвав перекриття терміналу. 56 наших хлопців загинуло під завалами. Інші зазнали поранень і були полонені.
22 січня з Міноборони повідомили: «Вчора 20 військовослужбовців Збройних сил України вийшли з боями з території терміналів, оскільки їх позиції були зруйновані та прострілювалися прямим наведенням. 16 військовослужбовців Збройних сил України в ході бою отримали поранення та потрапили у полон терористів. За добу у боях за летовище загинули 6 українських військовослужбовців».
За інформацією Генштабу, за 242 дні оборони аеропорту – з 26 травня до 20 січня — загинув 101 боєць, були поранені 440, зникли безвісти 9…
9 травня 2018-го вже не вперше у деяких українських містах відбувалася проросійська провокація під назвою «Безсмертний полк». Учасники вигукували: «Україна – видуманная страна!» «Ми – русскій город!». Використання 9 травня – не нова «традиція» російських гебельсів та їхніх служок: напередодні в очільників «буцімто забороненої» компартії знайшли «колорадські» стрічки і портрети Сталіна — кривавого ката українців.
Увечері 9 травня один з каналів показував «Кіборгів».
На кількох інших тривав типово радянський концерт «ко Дню Побєди».
Різні виміри. Різні світи…
Для тих, хто дивом вижив у жахітній м’ясорубці Другої світової, є підстави святкувати перемогу. День Перемоги відзначатиметься принаймні доти, допоки будуть серед нас люди, які офірували їй свої долі.
Але водночас Україну розпинатимуть на жертовнику «двох вимірів», допоки у влади, в кожного владця — не вибудуються сприйняття і прийняття засадничих цінностей, без котрих державі й нації повноцінно відбутися несила. Допоки влада не припинить під гаслами патріотизму заробляти на війні, зневажати оборонців України та й увесь народ, насаджувати, за виболеними словами Миколи Вінграновського: «Півправду, півсвободу, півжиття».
Часом мені видається символічним Аеропортом ціла Україна, яку ворог намагається захопити, а ні — то знищити. В різний спосіб, і не в останню чергу – ідеологічними підступами, світоглядними деформаціями, маніпулюванням свідомістю.
Отже, як ніколи потребуємо незахланної, нелукавої, несхитно української влади, для якої національні цінності — головні й неперебутні.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
