В Україні знову триває боротьба з бідністю

24 Лютого 2019 19:32
В Україні знову триває боротьба з бідністю

Представники влади в Україні озвучили нову головну мету – боротьба з бідністю
Після багаторічної боротьби з бідністю «за межею» бідності живуть три чверті населення нашої країни

Представники влади в Україні озвучили нову головну мету – боротьба з бідністю. Про це йшлося в ході робочої поїздки до Харківської області. Обмовимося відразу, що ця «нова мета» з категорії «нова-стара», адже боротися з бідністю в Україні намагаються не те що не перший рік – не перше десятиліття.

І що лише не пропонували: і високі зарплати, і пенсії обіцяли, і мінімалку підвищували, і безвіз вже маємо – мовляв, весь світ перед нами відкритий, можемо відвідати Віденську оперу і каву випити у Братиславі.

Що наразі вийшло

Від 2013 року ми чуємо про те, як ростуть зарплати і пенсії. Все, що залишається українцям, – це здивовано витріщати очі, побачивши власні порожні гаманці і дивуватися, куди зникають тисячі гривень. Але вся річ у тім, що в доларовому еквіваленті зарплати від 2013-го не просто не виросли, а зменшилися.

Згідно з даними Держстату, середньомісячна зарплата 2013 року становила 3282 грн., або 410 доларів за курсом 8 гривень за «зелений». Середньомісячна зарплата, за підсумками 2018 року склала 8865 грн., що при курсі 27,5 грн. за долар становить 322 долари. Що стосується пенсій, то зі 184 доларів (1470,7 грн.) 2013 року середня пенсія зменшилася до 90 доларів (2479,2 грн.) 2018-го.

Наприкінці 2018 року Світовий банк опублікував звіт, на підставі якого можна зробити висновок, що бідність в Україні й далі зростає

Щодо зростання мінімалки, то маємо свіжу історію про жінку. Було підслухано у громадському транспорті. Отож, після торішнього зростання мінімальної зарплати, усіх працівників в компанії, перевели на півставки, а потім запропонували жінці написати заяву про переведення її на чверть ставки, або може звільнятися. Важлива деталь: «конвертну» частину коштів працівникам не виплачують, тобто вони будуть отримувати 1050 грн. на місяць – і все!

Що стосується безвізу, то дуже часто українці його використовують для виїзду на роботу. Справа дійшла до того, що експерти називають трудову міграцію економічною і соціальною трагедією для держави.

Поділили на три групи – не допомогло

Півтора року тому українських бідняків поділили на три категорії. Зробили це для того, щоби реалізувати стратегію подолання бідності в країні.

До першої групи, за версією Кабміну, увійшли люди, чиї витрати становлять менше, ніж 75% медіанного рівня (рівень, вище і нижче якого витрачають однакову кількість населення) середньодушових сукупних витрат.

До другої – ті, чиї витрати за межею бідності, визначеної ООН для країн Центральної та Східної Європи (на сьогодні це гривневий еквівалент $ 5,05 – близько 140 грн. на день).

До третьої – сім’ї, в яких є хоча б чотири з таких ознак: заборгованість по іпотеці, оренді, комуналці, за кредитами і т. ін., відсутність коштів на тижневу щорічну відпустку далеко від дому, нездатність платити за підтримку належної температури в оселі, відсутність можливості оплатити страви з м’ясом, курятиною, рибою (або їхнім вегетаріанським еквівалентом) через день, нездатність платити несподівані витрати за рахунок власних ресурсів (розміром законодавчо встановленого прожиткового мінімуму), відсутність коштів на телефон (в тому числі мобільний), відсутність фінансової можливості дозволити собі телевізор, пральну машину, автомобіль.

Загалом, як бачите, Кабмін виконав грандіозну роботу по розробці методики розподілу на групи – і що ви дуєте? Знову не допомогло. Таке враження, що українці такі вже голодранці й ненависники, що буквально знущаються над урядом і не дають здолати бідність.

Наприкінці 2018 року Світовий банк опублікував дані звіту, на підставі якого можна зробити однозначний висновок: бідність в Україні тільки зростає. Виявилося, що три чверті українців живуть за її межею, а в умовах крайньої бідності опинилися близько 7% мешканців країни.


ДО ТЕМИ: «Ключова проблема – трудова бідність»

– Існує кілька ефективних моделей боротьби з бідністю, – розповідає економіст-аналітик Олександр Хащій. – Японія і Німеччина піднімалися з руїн після війни, Південна Корея і Сінгапур починали фактично зі «стегнових пов’язок». А Україні потрібно почати з подолання трудової бідності. Коли наші політики кажуть просто про бідність, це свідчить про нерозуміння ними базових концепцій. Вони думають, що варто підвищити до виборів пенсії на 10% – і проблему вирішено.

Але в умовах трудової бідності, коли бідні не тільки безробітні, а й ті, хто працює, проблема вирішиться тоді, коли трудовий капітал буде оцінюватися на рівні хоча б тих країн, які динамічно розвиваються. Для цього необхідно змінити структуру перерозподілу внутрішнього доходу на користь працівників, а не власників ФПГ (зміна трудового законодавства, перехід на мінімальну погодинну оплату праці, застосування регіональних і галузевих коефіцієнтів); підвищити рівень доданої вартості в нашому продукті, зменшити податкове навантаження на фонд оплати праці, демонополізувати економіку. І тільки коли буде переможена трудова бідність, “широка бідність” зникне сама собою.


ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ: Є багато добрих слів, а насправді – тупцюємо на місці

Складається враження, що бідність в Україні – це як Лернейська гідра, яку було дуже важко перемогти, оскільки у неї на місці відрубаної голови виростали дві. Але експерти виявилися практично одностайними: «гідру бідності» в нашій країні ніхто і не збирається перемагати – підходящого «Геракла» наразі немає. Одне слово, як казав професор Преображенський, коли кричать «Бий розруху!», «Це означає, що кожен з них повинен лупити себе по потилиці».

– Щоб перемогти бідність в Україні, потрібно ліквідувати «спрощенку» і тим самим зменшити тіньову економіку, запустити ринок землі, задіяти Угоду про асоціацію в сфері виробничої кооперації з ЄС, – ввважає президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. – Країні необхідні лідери, які працюють на майбутнє.

– У нас немає і не може бути іншого шляху, крім як забезпечити повну трансформацію держави через всеохоплюючі реформи, – зазначив у коментарі економіст Микола Глитенко. – За прикладом тих країн, які таку трансформацію провели, які модернізуються, які з аутсайдерів виходять у світові лідери. Таких прикладів досить, щоб вивчати і застосовувати їхній досвід. Правда, необхідні зміни в державі зможуть забезпечити тільки еліти, які непричетні до старих провалів. І для мене завдання «боротьба з бідністю» і завдання «толкової еліти» – це одне і те ж головне і пріоритетне завдання.

Економіст нагадує, що боротьба з бідністю – це далеко не наша українська «ідея фікс» – таке завдання ставили в пріоритет у всьому світі. Мало того, 2015 року 193 держави-члени ООН досягли консенсусу з глобальними цілями сталого розвитку, де першим пунктом визначено «повсюдна ліквідація бідності у всіх її формах». Тому, каже Глитенко, було б дивно, якби керівництво однієї з найбідніших країн світу виносило в пріоритет якусь іншу мету.

– На жаль, поставити мету – це не означає тут же її досягти, – продовжує експерт. – Як бачимо, при всій світовій консолідації зусиль багато важливих завдань залишаються важко досяжними. Але світова спільнота давно зрозуміла, що завдання ліквідації бідності вирішується одночасно з іншими завданнями. ООН визначає 17 глобальних цілей, серед яких – і забезпечення здорового способу життя, і доступ до освіти, і збереження навколишнього середовища, і інші важливі соціальні та економічні аспекти.

Степан КРАЙНЯК

Джерело: pogliad.ua