Крокує Новий рік по планеті, стрімко вступає в свої права. Завітав він і до військових у 93-тю окрему механізовану бригаду, що у сел. Черкаському Новомосковського району. До мирних людей приходить він в образі свійських тварин – кізоньки чи овечки, а от до захисників в образі маленького мушкетера зі справжнім бойовим духом, зі словами: «С врагами мы сразимся, а значит не боимся на свете никого! Один – за всех! Один – за всех! И все – за одного!»
Надзвичайно тепло зустрічали вояки такого бойового Новорічка. А справжнім незабутнім подарунком для них став концерт народного ансамблю «Чумацький шлях» Дніпропетровського районного Будинку культури (художній керівник Петро Ціхач). Ліричні, жартівливі, прекрасні мелодійні українські пісні у виконанні Любові Поліщук, Любові Мимріної, Катерини Карапиш та Олександра Середка піднімали військовослужбовцям святковий настрій у такий нелегкий для країни час, коли саме на них лежить відповідальність за мир і наше майбутнє.
Віднедавна в 93-й бригаді служать добровольці батальйону «Донбас». «Наше велике бажання – якнайшвидше звільнити рідну домівку від окупантів, – поділився роздумами військовослужбовець, що має позивний «Слон». Моя сім’я залишилась у Донецьку, до них вже приходили люди зі зброєю, погрожували розправою. Моє фото щоденно «крутять» по телебаченню з ганебним словом «прєдатель». Мій брат і його два сини, до речі, один із них уже загинув, воюють на боці ДНР. А я переконаний, що це наша земля, і ми повинні її захищати».
«Чому слон?, – запитую, – через міцну статуру?» Боєць посміхається: «Та ні, ще під час служби в армії якось ненароком наступив на ногу командирові, з тих пір і повелося…»
Ми дивилися у вічі нашим захисникам, які воліють ризикувати життям за нас, захищаючи рідний дім і всю Україну. Вони такі різні, і за віком, і за місцем проживання, і за життєвим досвідом. Ось молодий хлопець розповідає про свою донечку, якій два з половиною рочки: «Сьогодні у нас із дружиною річниця весілля, одружувались взимку, щоб кохання своє закалити, щоб міцнішим було. Весілля не грали, бо я небагатий, але жінка й теща мене зрозуміли, привітно зустріли в родині…»
Аж ось чую веселу рідну мову, запитую: «Звідки?» Високий стрункий юнак відповідає: «З Полтавщини!» Отже, земляк! І радість, і сльози сплелися в єдиному пориві зробити щось добре для цих людей. Пригостили їх домашніми пиріжками, привезли незмінний атрибут новорічних свят – запашні мандарини, також передали від підгородненців смачне домашнє сало.
Василь Скиба вручив збірку патріотичних віршів «Осінь у камуфляжі», куди ввійшли поезії й нашої землячки Лариси Омельченко. Часом і словом можна ранити, і навіть убити, тож кожен із нас, вірних своїм переконанням, любові до України вносить свій посильнй вклад у справу визволення, наближення миру.
Таміла ЖОРНЯК
