mirfactov.com
Є улюблені пісні, є під настрій, а є й ті, які, як би не хотілося, неможливо викинути з голови. Вони неначе переслідують людину, постійно граючи на повторі в її голові. Вчені нещодавно досліджували цей феномен і виявили, де саме може перебувати настирливий “внутрішній програвач” мозку.
З точки зору науки це явище називається мимовільним повторенням музичних образів, а в англійській мові для нього існує спеціальне і дуже влучне слово – earworm, “вушний хробак”. Наскільки відомо, воно знайоме не менш ніж 98% населення, в рівній мірі трапляючись і у чоловіків, і у жінок, хоча у останніх триває зазвичай довше і нервує їх сильніше. Більш схильні до нього люди з певним складом характеру і психічною конституцією – скажімо, невротики.
При цьому неврологічні і фізіологічні основи “вушних хробаків” залишаються абсолютно нез’ясованими. Певне світло на них може пролити нове дослідження психолога Лорен Стюарт (Lauren Stewart) і її колег, яким вдалося показати зв’язок між частотою появи причепливих мелодій і розмірами деяких областей мозку, залучених до сприйняття звуків і музики.
Для досліджень у томографі вчені залучили 44 добровольці обох статей, віком від 25 до 70 років, здорових і які не мали ані неврологічних хвороб, ані порушень слуху, а також не були професійними музикантами. Опитувальник дозволив встановити частоту, тривалість і тяжкість появи у кожного з них нав’язливих мелодій, а заодно спосіб життя, улюблені музичні стилі та інші особисті особливості. Нарешті, їх одного за іншим обстежили за допомогою МРТ: вчені шукали можливі морфологічні відмінності в структурах їх мозку.
І дійсно, у тих, хто частіше відчуває муку нав’язливої пісеньки, автори виявили зміни в товщині кори великих півкуль у районі звивини Гешля (скронева область) і правої нижньої лобової звивини – двох регіонах, залучених в обробку інформації, що надходить від органів слуху. Цікавіше, що кора в цих ділянках мозку у них тонша, ніж у “звичайних” людей, хоча, наприклад, у музикантів вона товща.
Зворотна кореляція між товщиною кори в цих регіонах і частотою появи нав’язливих мелодій може говорити про те, що в обробці звуків вони грають гальмуючу роль, пригнічуючи спонтанну активність інших областей, залучених в аналіз цієї інформації. При зменшенні розмірів – а значить, і сили придушення – цей контроль слабшає, і музика починає звучати “сама по собі”.
