17 тисяч гривень, замість семи – стільки платить Наталія за своє навчання у Варшавській Вищій школі фінансів та управління. І за гуртожиток – 4 тис. грн. щомісяця, а не 150 грн., як це було в рідному Івано-Франківському ВИШі, де дівчина провчилася три роки. Потім Наталя зрозуміла навіщо платити більше і поїхала вчитися до Польщі.
«Я кинула Івано-Франківський ВИШ, бо усвідомила – мені потрібен диплом міжнародного зразка. Я хочу подорожувати, бачити світ, удосконалювати мови, що дуже складно, залишаючись в Україні. Моя мрія – стати брокером, можливо, я наважуся спробувати щастя у США після закінчення університету, бути висококваліфікованим фахівцем міжнародного рівня і гідно заробляти », – каже Наталя.
Українські викладачі нічим не поступаються польським, переконалася дівчина. Відмінність іноземної освіти у тому, що вчити потрібно п’ять предметів, а не п’ятнадцять. Тому, на лекції польські студенти ходять тільки тричі на тиждень. Решту часу витрачають на самоосвіту і тусовки. При чому, домашки не так вже й багато. Перевагу віддають практиці, а не теорії, як це прийнято у вітчизняних ВИШах. Наприклад, за три роки навчання в Івано-Франківську на факультеті «Банківська справа», у Наталі був лише один місяць практичних занять у банку. У Варшаві, провчившись семестр, студентка бачила банк частіше, ніж за весь час навчання в Україні.
Вища школа фінансів та управління у Варшаві – приватний ВИШ. До нього зараховують без іспитів. Досить оплатити за рік навчання – і ти вже студент. Але не все так просто. Окрім грошей, потрібно мати ще й знання англійської та польської мов. Викладання польською. Іноземних студентів рятує хіба що лояльне ставлення викладачів, які говорять повільно. Спочатку складно, доводитися приділяти більше часу підготовці до занять, але в цілому, на думку Наталі, навчатися в Польщі легше, ніж в Україні.
«Тут не потрібно роками вчити теорію десятка непотрібних предметів, а в результаті – отримати диплом і не знати що робити, влаштувавшись на роботу. Це жах української освіти. Там вчать всьому, але тільки не тому, чим ми будемо реально займатися на майбутньому робочому місці. З дипломом міжнародного зразка – перед тобою відкрито набагато більше дверей, ніж з українським, який в кращому випадку доведеться підтверджувати, складаючи іспити, при влаштуванні на роботу за кордоном. Всі митарства і втрата трьох років навчання в Україні – варті того. Моє майбутнє буде набагато кращим, ніж тих моїх однолітків, які здобудуть вищу освіту в Україні », – впевнена Наталія.
Нині українські школярі все частіше мріють про іноземне освіту, а батьки, щойно народивши дитину, починають збирати гроші на її навчання за кордоном.
«Зараз моїй доньці півтора року, я вже відкрила депозит, на який потроху збираю гроші. Я хочу, щоб моя дитина отримала гідну освіту, знала мови, по можливості – жила в Європі. Це найкраща інвестиція в майбутнє моєї дитини. Я хочу, щоб моя дочка жила, а не виживала. А тим більше не хочу, щоб отримавши український диплом, вона не знала, що з ним робити. Адже найчастіше в університетах нас змушують знати, наприклад, теорію електромагнітних кілець і мільйон всіляких формул по цій темі, замість того, щоб на практиці навчити міняти материнську плату або визначити чому комп’ютер не запускається, – це якщо ти вчишся на комп’ютерника», – ділиться ще одна наша співрозмовниця Ганна.
У Ганни дві освіти – середня технічна і вища гуманітарна. Отримавши диплом молодшого спеціаліста з комп’ютерної інженерії, дівчина не змогла застосувати себе в цій професії, адже знань після чотирьох років навчання в технікумі вистачало лише, щоб друкувати у Word. Можна було б подумати, що дівчина блондинка і не відрізняється інтелектом. Але ні – диплом комп’ютерника у неї червоний. Від сорому, як любить жартувати сама Ганна.
Все ж, дівчина трохи попрацювала за фахом, де її навчили всьому на роботі. Здобувши вищу освіту, Ганна кардинально змінила сферу діяльності. Абсолютно всім практичним навичкам їй так само довелося вчитися на робочому місці.
«Навіщо я п’ять років вчила в якому журналі Бальзак опублікував своє ессе, тощо? Замість того, щоб вчитися реальним навичкам, які стали б мені у пригоді на роботі? І ті кілька місяців практики на виробництві, де з нами розмовляли крізь зуби фахівці, у яких ми просто плуталися під ногами, фактично нічого нам не дали. Лише іноді траплялися добрі керівники на підприємствах, котрі нам щось пояснювали», – дивується Ганна.
Жінка досягла керівної посади на своїй фірмі, з якої пішла у декрет. Враховуючи особистий досвід, вона зробила певні висновки про українську освіту і тепер мріє вивчити свою дочку в Європі.
Схоже, вітчизняна система освіти вимагає серйозної модернізації. Інакше, всі більш-менш світлі голови будуть тікати за кордон у пошуках предметної, простої й престижної освіти з жаданим дипломом міжнародного зразка. Можливо, видавали б такі дипломи в Україні – не все було б так сумно? Але звідси випливає інша проблема – фахівці з міжнародними дипломами матимуть можливість виїжджати за кордон, а отже, навряд чи залишатимуться в Україні, не знайшовши робочого місця з гідною зарплатою.
