Ідея продовжити майже на місяць парламентські канікули (у січні ВР працюватиме лише 2 повні та 2 неповні робочі дні) пов’язана не лише з неорганізованістю депутатів, а насамперед з тим, що одним із пріоритетів нинішньої влади є пошук 300 голосів для ухвалення змін до Конституції про так звану децентралізацію та особливості місцевого самоврядування у Донецькій та Луганській областях.
Саме з цією метою робочий пленарний тиждень 12-15 січня був перенесений на кінець місяця, оскільки влада поки не знайшла необхідних 300 голосів для проведення конституційних змін. Нагадаю, що розглянути це рішення необхідно на цій сесії, тобто, до 2 лютого.
Отже, сьогодні влада активно шукає “аргументи” для тих депутатів, які би могли підтримати пропоновані Президентом зміни до Конституції.
Фактично, у влади вже є мінімально 270 голосів (включно з “Опозиційним блоком” та колишніми регіоналами з інших депутатських груп). А для того, щоб зібрати 300 голосів, зараз формуються пропозиції депутатам УКРОПу взамін на лояльність до Корбана, а також – певні кадрові варіанти щодо участі у теперішньому та майбутньому уряді фракціям “Батьківщина” та Радикальної партії Ляшка.
Звичайно, голосування покаже, хто на що погодився. Хоча, мені важко уявити, як після гучних заяв про злочинний, антинародний та антидержавний характер змін до Конституції, які зробили лідери УКРОПу, “Батьківщини” та Радикальної партії, вони можуть дати голоси для їх ухвалення.
Ще одним завданням займається інша спеціальна група у владі, яка намагається не лише підготувати текст закону про імперативний мандат, а і знайти під нього голоси. Мета – не допустити того, щоб поодинокі депутати могли критикувати уряд Яценюка чи владу загалом і діяли відповідно до генеральної партійної лінії.
Важко сказати, чи піде влада на те щоб порушити зобов’язання перед ПАРЄ та Венеціанською комісією, але те, що завдання “провести” в парламенті закон про імперативний мандат поставлено, – це абсолютно очевидно.
Аби з такою затятістю і працьовитістю влада боролася з корупцією і працювала на відродження національної економіки та українського світу, тоді нам і МВФ не був би потрібний, і Путін не страшний!
Микола Томенко
