Гутництво – це виготовлення виробів із скла; одне із багатьох ремесел, яке відоме українцям вже понад тисячу років. “Скляне мистецтво” не є таким знаним, як, наприклад, вишивання чи писанкарство. Техніка виконання — складна і вимагає від майстра терпіння. Але, не зважаючи на це, воно того варте — такі вироби, неначе зачаровують.
Точний час виникнення гутництва – невідомий, проте, зразки намиста із різнокольорового скла знаходили ще у скіфських похованнях. Можемо собі уявити давність ремесла.
Значного розвитку гутництво набуло у часи Київської Русі. Цікаво, що навіть у “Слові о полку Ігоревім” згадується виріб із скла — стекляниця.
Назва ремесла походить від гути — великої конусоподібної будівлі із скловарною піччю. Гутне скло отримували шляхом сплавлювання при високій температурі у великих глиняних горщиках (тиглях) піску, вапняку і поташу.
В Україні це ремесло було поширене на території Київського, Чернігівського та Волинського Полісся. Це зумовлено наявністю значної кількості потрібної сировини. Поташ, який використовували для виготовлення скла, добували із спаленого дерева. Окрім того, там знаходилися поклади піску, крейди, вапна, тугоплавких глин.
На початку XVI ст. в Україні почали активно з’являтися підприємства, в яких і виготовляли скляні вироби. З часом їх кількість збільшувалася, а ремесло ставало популярнішим та затребуваним.
Ремісники-склярі виготовляли різнокольорове, віконне і лампове скло, кришталь. Вони володіли технікою видування, орнаментування тощо. Створювали речі для буденного користування, прикраси та іграшки.
Гутники, як правило, працювали в сімейному колі. Плодоносним періодом для них була зима, коли всі польові роботи були завершені. Гутна справа досягла величезних успіхів, змінившись із суто ужиткового рівня до повноцінного, яскравого мистецького явища. Скляним посудом у ХІХ ст. користувалися чиновники, поміщики, купці, аптекарі. Щодо віконного скла, то його можна було побачити як у міських, так і сільських домівках.
Українські майстри гутництва збагатили світову спадщину художньої культури унікальною групою скляних виробів — фігурним посудом для зберігання рідини. Ємкості для рідини були надзвичайно оригінальними: у формі ведмедів, коней, баранчиків, качок тощо. Тваринна форма є витоками давньослов’янських культур. Згідно з віруваннями, такий посуд оберігав оселю від нещастя.
У XIX ст. художні промисли почали занепадати, а великі гути змушені були перейти на виготовлення одноманітного посуду. З часом, скляна промисловість остаточно витіснила ручне склоробство.
На щастя, традиції виготовлення художнього скла зберігаються й донині. У кількох містах України, зокрема в Києві, Львові та Івано-Франківську, працюють спеціалізовані фабрики.
За матеріалами: folkmoda.net.
