«Досить на Україні і Подолю і Волині; тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львів, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте… Не постоїт мі нога жадного князя і шляхотки тут в Україні… Виб’ю з лядської неволі народ весь руський…»
Богдан Хмельницький
Гетьман Війська Запорозького, очільник Національно-визвольної війни українців, засновник і перший гетьман Української козацької держави.
Великий полководець і мудрий правитель. Відважний і пристрасний. Його вибір коштував долі цілій нації. Але й інший вибір, і будь-який — також коштував би долі нації. Історія не знає поняття «якби»…
27 грудня (9 лютого) 1595 (за іншою версією – 1596) року на хуторі Суботові, у родинному гнізді Чигиринського підстарости й сотника Чигиринського полку Михайла Хмельницького сталася щаслива подія: народився первісток. Назвали Зиновієм — Богданом.
Освіту Богдан здобув у Київській братській школі та єзуїтськолму колегіумі у Ярославлі Галицькому. Досягнув великих успіхів у мистецтві риторики (красномовства) та письма. Вільно володіючи латиною та польською мовою, не «покатоличився», як чимало його ровесників – залишився відданим батьківській православній вірі.
У 1620—1621р.р. Богдан Хмельницький бере участь у польсько-турецькій війні. 1620р. разом з батьковим полком рушає в похід на Молдавію — проти турків. У битві біля села Цецора сотник Михайло Хмельницький героїчно загинув. Богдан потрапив до турецького полону на цілих два роки. З полону вдалося втекти. Повернувся до Суботова, записався до рєстрового козацтва і прибув на Запоріжжя.
Брав участь у козацьких морських походах, незабаром їх очолюбвав. Обійняв посаду військового писаря, а згодом – сотника Чигиринського полку.
Завдяки відвазі, глибокому розумові та військовим талантам швидко набув великого авторитету і в козацькому середовищі, й між владцями найвищого рівня. Французький емісар граф де Брежі після подорожі українськими землями пише кардиналові Мазаріні: «Серед козаків є непересічний полководець – Богдан Хмельницький, думку якого враховують навіть при дворі».
У 1644—1646р.р. Хмельницький на чолі понад двохсоттисячного козацького війська бере участь у війні Франції з Іспанією.
Тим часом поставлений поляками Чигиринський підстароста Даніель Чаплинський захопив Суботів, родинний хутір Хмельницького, й пограбував його. Десятирічного Богданового сина Остапа слуги Чаплинського забили до смерті.
В жодній судовій інстанції, й навіть у самого польського короля, Богдан Хмельницький не знаходить справедливості.
1647р. разом зі старшим сином Тимошем він рушає на Запорозьку Січ, де піднімає повстання, що стало початком великої Національно-визвольної війни українців супроти польських гнобителів. Зиновія Богдана Хмельницького проголошують гетьманом Війська Запорозького.
Повстанню передувала активна підготовча діяльність. Хмельницький заручився союзом із Туреччиною та Кримським ханством і отримав від них політичну підтримку та військову допомогу. Поширюються універсали до українського народу – із закликами вступати до козацького війська.
22 квітня 1648р. гетьман Богдан Хмельницький за підтримки кримського хана Тугай-бея перемагає польську армію під Жовтими Водами. 15 травня – переможна битва під Корсунем. 11-13 вересня – нищівна поразка поляків під Пилявцями.
Восени 1648р. армія гетьмана Хмельницького увійшла до Львова. Обіклавши місто контрибуцією у 220 тисяч злотих, узявши Замостя, повертається.
У грудні 1648р. гетьман Богдан Хмельницький тріумфально в’ їжджає через Золоті ворота до Києва. Люди вітають його як «пресвітлого володаря і князя Всієї Руси-України». Патріарх Єрусалимський Паїсій відпускає всі гріхи та благословляє.
Утворення Козацької гетьманської держави стало найважливішим вислідом і найбільшим здобутком Національно-визвольної війни.
Хмельницький займається розбудовою держави: швидко створює державний апарат, готує до великої праці плеяду військових і управлінських керівників. За часів Б.Хмельницького була створена ефективна податкова система. Гетьман мав намір запровадити також власну грошову систему і карбувати українські гроші. Навколо гетьмана почала формуватися нова еліта зі «старинних козаків», до яких належав і він сам, і його найближче оточення: Іван Богун, Лаврін Капуста, Филон Джеджалій, Тиміш Носач, Федір Вешняк, Яцько Воронченко й багато інших – тих, що очолювали козацьке військо від перших днів війни і залишалися відданими Хмельницькому та Корзацькій державі. До формування цієї нової еліти долучилися представники української шляхти, для котрих почуття національної єдності, усвідомлення власних «руських коренів» виявилося вищим за лояльність до польської Корони…
Влітку 1649р. Б. Хмельницький почав облогу Збаража, куди відступила польська армія в очікуванні 30-тисячної підмоги. Козацьке військо вийшло назустріч польському підкріпленню і в серпні 1649р. під Зборовом оточило і розгромило поляків, а сам король дивом уникнув полону. Поляки запросили перемир’я. Побоюючись посилення України, їх підтримав кримський хан Іслам-Ґерай, який воював на боці козаків.
8 (18) серпня 1649р. у містечку Зборів між гетьманом України Зиновієм Богданом Хмельницьким та польським королем Яном ІІ Казимиром Вазом був підписаний мирний договір. За його умовами польський уряд визнав Українську державу – Гетьманщину – в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, а Волинь та Поділля залишилися під польською короною.
Влада в Гетьманщині цілковито належала гетьманові, його резиденція розташовувалася в Чигирині. Водночас на всій території Української держави залишалася польська адміністрація, щоправда, на чолі з православними шляхтичами.
Зберігалися Вольності (права) Війська Запорізького, чисельність реєстрового козацтва встановлювалась у 40 тисяч душ, усім учасникам Національно-визвольної війни польська влада оголошувала амністію.
Зборівський мир був невигідним для України: зменшувалася територія, заводився реєстр козацтва, поверталася польська адміністрація. Однак загалом він давав гетьманові «передишку» для зміцнення держави.
Не гаючи часу, Хмельницький шукає союзників.
Разом з кримським ханом 1650р.вирушає в похід на Молдову, внаслідок чого молдовський господар В.Лупул сплачує чималу контрибуцію, видає свою доньку Розанду за Тимоша Хмельницького і відмовляється від польського протекторату та укладає союз з Україною.
Щоправда, невдовзі проти Лупула виступають Валахія, Трансильванія й сама Польща, його позбавляють влади, а Молдова приєднується до антиукраїнської колаіції.
На початку червня 1651р. відбулася кривава битва під Берестечком, яка завершилася поразкою козацького війська. Під час битви кримський хан кинувся втікати, а коли Богдан із невеликим загоном спробував його зупини, той наказав захопити гетьмана і близько місяця утримував у полоні.
Наприкінці вересня 1651р. в Білій Церкаві був укладений договір між урядом Б.Хмельницького та представниками короля Яна II Казимира Ваза. Переговори тривали на тлі 10-тисячного Білоцерківського постання козаків проти укладення миру з Польщею, яке було придушене, а 15 його ватажків за наказом гетьмана – страчені.
За Білоцерківським миром козацький реєстр скорочувався до 20 тисяч, козацькою територією визнавалися тільки землі Київського воєводства, а з Брацлавського та Чернігівського реєстрові козаки повинні були виселитися. Шляхта отримувала дозвіл повернутися до своїх маєтків, включно з козацькими теренами. Гетьманські повноваження та привілеї Хмельницького, в тому числі й на місто Чигирин – були підтверджені, але відтепер гетьман мав підпорядковуватися гетьманам великим коронним. Окрім того, Хмельницький мав сприяти союзові Кримського ханства з Польщею, а в разі, якщо цього не станеться – розірвати з кримським ханом будь-які взаємини. Україна втратила право на самостійні дипломатични зносини з іншими державами, а розмежування козацьких та польських земель було скасовано.
У битві при Батогу 1652р. армія Хмельницького знову розгромила поляків, і принизливий Білоцерківський договір був скасований. Однак політична та соціальна напруга у Гетьманській державі зростала.
До цього спричинилися, зокрема, невдалі нові молдовські походи гетьмана 1652-53р.р. Битви були програні. Господар Лупул, якого Хмельницький знову поставив на чолі Молдови, – остаточно усунутий та ув’язнений у сучавській фортеці. Битва тривала понад 20 днів і завершилася цілковитою поразкою козацького війська.
До гіркоти поразки додалося тяжке батьківське горе: під час облоги Сучави був тяжко поранений Тиміш Хмельницький і помер у перші дні вересня 1653р.
Тривали підкилимні переговори та домовленості між Річчю Посполитою та Московією, які нічого доброго Україні не віщували. Царський уряд зманював козаків «вигідними умовами» в разі переслення на російські землі.
Змучений війною, зрадами, кулуарними перемовинами недавніх союзників із ворогами, Хмельницький вирішує домовлятися з Московським царством. До московського царя гетьман звернувся з пропозицією взяти Україну під свою владу та надати військову допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою ще влітку 1848р. Однак хитрі московити очікували на послаблення України, щоб нав’язати гетьманові невигідні умови.
18 січня 1654р. в Переяславі, під час горезвісної Переяславської Ради, були погоджені умови цього нерівноправного військово-політичного союзу. Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі. Згідно з пізнішими «березневими статтями» вона зберігала свою віськову і адміністративну систему на чолі з гетьманом, але втратила право на самостійні зносини з Туреччиною та Польщею.
А невдовзі московський цар уклав у Вільно договір з Польщею, за яким Україна втратила майже всі свої автономні права. Водночас московський вплив на всі сфери життя Української держави зростав швидко і впевнено. У Києві та інших містах отаборилися московські військові залоги. На теренах Гетьманщини зачали орудувати московські воєводи. Московські ієрархи почали підминати під себе козацьку Церкву.
Хмельницький робить відчайдушні спроби вирвати Україну з-під московського ярма: намагається укласти угоди зі шведским королем Карлом Х та семигородським князем Юрієм Ракоці.
Ще твердою рукою тримає гетьман під булавою бунтівну старшину, змушуючи козацьких ватажків забувати про власні чвари заради збереження України. Але… тяжко болить серце, болить – безугавно і часом нестерпно – голова…
Вранці 25 липня (6 серпня) 1657р. заридали дзвони всіх чигиринських храмів, загриміли гармати на мурах. Спочив у Бозі від наглої крові (крововиливу в мозок) Зиновій Богдан, син Чигиринського сотника Михайла Хмельницького, великий гетьман України, творець Української козацької держави і славетний полководець.
Того ж дня зібралася Рада генеральної старшини, яка призначила похорон гетьмана через чотири тижні, аби весь люд український мав змогу востаннє вклонитися Богданові. Труну з набальзамованим тілом, одягненим в урочисті гетьманські шати, поставили в Чигирині, у резиденції гетьмана, під жалобно похиленими гетьманським штандартом, церковними та козацькими хоругвами.
Святої неділі 2 вересня, по-старому — 23 серпня – вкрита червоною китайкою домовина рушила на козацьких плечах з гетьманської столиці до рідного Суботова. Тут, за Богдановим заповітом, його поховали в Іллінській церкві, яку збудував за два роки до того. Поруч із улюбленим сином Тимошем.
1664р. польське військо під орудою Стефана Чарнецького сплюндрувало Суботів. За наказом Чарнецького поляки вдерлися до церкви і викинули тіла Богдана й Тиміша Хмельницьких з родинної усипальниці…
Богдан Хмельницький належить до тих історичних постатей, довкола яких досі точаться наукові й псевдонаукові дебати. Різні оцінки і його окремих рішень, і цілої його діяльності. Але історя, як ми вже казали, не знає поняття «якби».
Однак є речі, які неможливо заперечити.
Незаперечним є те, що блискучі перемоги 1648р. Хмельницького пробудили оспалу від княжих часів Україну-Русь і піднесли її до розуміння своєї історичної й політичної значущості.
Незаперечним є те, що саме гетьманові Богдану Хмельницькому випали честь і відповідальність першим у новій історії України і сформулювати, й намагатися втілити ідею незалежної Української держави.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
