Імена видатних жінок у вулицях Дніпра

Два роки тому на карті Дніпра з’явилося два десятки жіночих імен — українських літераторок і мисткинь, викладачок і науковиць, державних і громадських діячок. Частина цих видатних особистостей, імена котрих отримали декомунізовані топоніми, народилися або певний час жили і працювали у нашому місті.

Світова знаменитість і російська Жорж Санд

Вона уславила Катеринослав-Дні­про вже тільки тим, що народилася тут, — 12 серпня 1831 року письмен­ниця Олена Ган і офіцер Петро Ган ста­ли батьками дівчинки, котру сьогодні весь світ знає як Олену Блаватську (за прізвищем чоловіка). Мандрівниця, літераторка, засновниця Теософсько­го товариства, головна мета якого — «створити ядро Всесвітнього братер­ства, де не матимуть значення різниця у расі, кольорі шкіри, статі, касті й віро­сповіданні», вона й досі викликає супе­речливі оцінки: шанувальники ствер­джують, що вона мала екстрасенсорні здібності й була великою філософкою і релігієзнавицею, критики ж називають її шарлатанкою і спірітуалісткою.

Утім, однозначним є те, що Блават­ська була непересічною особистістю, котра надихала науковців і митців, що її твори («Разоблаченная Изида», «Тайная Доктрина» тощо) досі попу­лярні і що це ім’я могло б привабити у наше місто туристів з усього світу, якби у Дніпрі існував повноцінний музей Блаватської. Можливо, його створен­ню сприятиме те, що наприкінці січня уряд вніс будинок №11 по вул. Ярослава Мудрого (колишня Ленінград­ська), де, як вважається, і народилася Олена Петрівна, до Державного реє­стру нерухомих пам’яток України наці­онального значення.

Відомою за життя, щоправда, не в усьому світі, а лише в Російській ім­перії, була й мати Блаватської. Одну з перших у країні жінок, що взялася за перо, Олену Ган називали російською Жорж Санд. Нещаслива у шлюбі, Оле­на Андріївна знаходила розраду в самоосвіті й письменництві. Її твори друкував популярний петербурзький журнал, її саму впізнавали перехожі на вулицях курортної Одеси, куди Ган їздила лікуватися й де минули її останні роки (цей факт вражає, адже в ті часи не було ще фото в журналах).

Вона прожила коротке життя — лише 28 років — і залишила по собі чотирьох дітей і чотири томи літера­ турних «діток» (як вона називала свої повісті). Доньки Ган успадкували її лі­тературний дар: сестра Олени Блават­ської, Віра Желіховська, теж була пись­менницею, тільки дитячою.

Ім’я Олени Ган тепер носить колиш­ня вулиця Карпа Мироненка (учасника встановлення радянської влади в Кате­ринославі), ім’я Блаватської — колиш­ня вулиця Володимира Щербицького (радянського партійного й державно­го діяча, причетного до переслідувань українських дисидентів і відомих діячів культури, зокрема Сергія Параджа­нова — з довідки міської комісії з пе­рейменувань).

Почесні громодянки міста

Якби не ці дві жінки — Олександра Риндовська і Катерина Мессарош, сот­ні катеринославських дівчаток не за­кінчили б школи і не отримали профе­сії, яка дозволила їм заробляти на хліб.

Дивовижна жінка Олександра Яки­мівна була відомою у Катеринославі викладачкою і просвітянкою. Упро­довж 40 років (у 1865—1905 рр.) вона очолювала Маріїнську жіночу гімназію. Крім того, входила до різноманітних просвітянських товариств і рад, куди її охоче запрошували, бо участь цієї енергійної та завзятої жінки у роботі громади гарантувала її успіх.

1879 року за ініціативи Олександри Якимівни у Катеринославі утворилося перше в країні «Товариство піклування про жіночу освіту», яке спонукало не­байдужих і відомих містян жертвувати гроші на відкриття безплатних шкіл для дівчаток із незаможних родин.

Не менш активною діячкою на ниві жіночої освіти в нашому місті була Катерина Мессарош, одна з організа­торок катеринославського «Товари­ства піклування про жіночу освіту», піклувальниця його шкіл і Маріїнської жіночої гімназії. Катерина Іванівна не тільки заохочувала інших робити внески на утримання цих навчаль­них закладів, а й сама була найще­дрішою благодійницею: жертвувала найбільші суми на оплату навчання здібних учениць, на медичну допо­могу та екскурсії школярок; дарувала ученицям одяг, книги, портрети пись­менників; придбала для школи То­вариства вагон вугілля й віддала 25 тисяч рублів на нову будівлю школи на Проспекті.

За свою діяльність Олександра Яки­мівна і Катерина Іванівна були вша­новані званням почесних громадянок Катеринослава.

Наприкінці 2015-го ім’я Риндов­ської отримала вулиця Перекопської перемоги (наступальна операція біль­шовицьких військ під керівництвом Фрунзе проти армії генерала Врангеля, в результаті якої більшовики зайняли Крим і розстріляли від 40 до 50 тисяч кримчан різного віку і статі, котрих ви­значили як імовірних ворогів радян­ської влади — з довідки міської комісії з перейменувань), а Мессарош — вули­ця Пеліна (організатор загонів Черво­ної гвардії на Катеринославщині, учас­ник боротьби проти УНР, причетний до переслідування учасників боротьби за незалежність України).

Найщедріші благодійники

Ім’я ще однієї почесної громадян­ки Катеринослава — Надії Алексєєнко — повернулося на карту нашого міста. Вона та її чоловік, відомий купець і гласний Міської думи Іван Мартино­вич Алексєєнко так само, традиційно для свого стану, були щедрими бла­годійниками: давали чималі кошти на Маріїнську гімназію, школи «Товари­ства піклування про жіночу освіту» та інші навчальні заклади міста.

Після смерті чоловіка 1911 року На­дія Іванівна передала очільникам міста його заповіт, в якому він дарував Кате­ринославу дворове місце на розі Пуш­кінського проспекту та Короткої вулиці й 82 500 рублів для будівництва дитя­чої лікарні, а також капітал у 575 тисяч рублів, проценти від якого мали йти на утримання лікарні й притулку для літ­ніх жінок, який Іван Мартинович від­крив у пам’ять про свою матір. Це був найбільший дар, коли-небудь отрима­ний Катеринославом.

Споруджену 1912 року за проек­том Дмитра Скоробогатова лікарню з амбулаторією назвали Алексєєвською (згодом вона стала лікарнею №3 ім. професора Руднєва, зараз це спеці­алізований медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва).

На знак пошани катеринославські гласні вулицю Каретну, де мешкав купець із дружиною, перейменували на Алексєєнківську (зараз вул. Че­люскіна), а Коротку — на Надєждін­ську. Більшовики останню перейме­нували на честь Георгія Чичеріна, російського революціонера й ра­дянського дипломата. Від листопада 2015 року ця вулиця знову носить ім’я Надії Алексєєнко.