Статус аграрної країни закріпився за нашою державою не випадково: Україна акумулює близько 30% світових запасів чорнозему, з яких 70% припадає на сільськогосподарські угіддя.
Зважаючи, що протягом останніх років відбуваються позитивні зрушення у галузі, остання отримала почесне звання локомотиву економіки України. Нинішній АПК – це 12% ВВП країни, 41,3% загального експорту товарів, 17% працездатного населення, 90% виробництва продовольчої продукції. Статистичний ряд можна продовжувати, але всі цифри підтвердять одне – вітчизняний агропромисловий комплекс є ключовим у забезпеченні національної і продовольчої безпеки народу. Українське рослинництво, тваринництво і переробка сільгосппродукції є не менш важливими у безпековому комплексі України, аніж ВПК.
Згадаймо, що з початком російської агресії саме за рахунок сільського господарства вдалося вишукати фінанси для реанімації ЗСУ, забезпечення їх озброєнням, амуніцією, будматеріалами та продуктами. Тоді, коли інші галузі економіки України переживали кризу, сільське господарство динамічно розвивалось, невпинно збільшуючи свій експортний сегмент. Пошук та відкриття нових ринків з високими вимогами до якості продукції зумовили впровадження нових технологій, розширення асортименту та покращення споживчих стандартів продукції.
Зважаючи на це, не дивно, чому кожен рік показники галузі зростають. Так, тільки за минулий рік український аграрний експорт зріс на 16% – до 17,9 млрд доларів. Якщо порівняти, наприклад, з 2010 роком, коли цей показник не досягав навіть 10 млрд, приріст стає очевидним. Так само виросло виробництво агропродукції та частка ВВП.
Але це лише одна сторона медалі. Якщо придивитися глибше, левова частка того ж експорту припадає на зернові та олійні культури. Торік ми експортували 17,4 млн тонн пшениці, 19,4 млн тонн кукурудзи, 4,9 млн тонн ячменя, 2,9 млн соєвих бобів, 2,1 млн насіння ріпаку тощо. Україна дійсно є одним зі світових лідерів на аграрному ринку, займаючи перше місце з експорту соняшникової олії, друге – з експорту ячменю, третє – кукурудзи, горіхів та меду, шосте – пшениці та насіння олійних культур.
Звісно, такими результатами годі й пишатися. Але з другого боку, вони засвідчують, що Україна, як і раніше, постачальник переважно сировинної продукції: ми нарощуємо експорт не продуктів харчування чи інгредієнтів, а сировини для їх виробництва. За останні шість років – з 2010 по 2017 – частка первинної сільськогосподарської продукції в експорті зросла на 15%.
При цьому висока зайнятість у сільському господарстві не забезпечує відповідних обсягів виробництва, як, наприклад, в США та Європі. Більше того, ефективність використання землі в Україні за середньої врожайності вдвічі нижча, ніж в зазначених вище країнах. Про це говорить статистика ФАО. Тобто, виробляючи сировинну продукцію, наші аграрії все-одно програють у прибутку з гектару іншим країнам в два-три рази. Крім того, що сама по собі ця продукція програє у ціні, остання ще й залежить від кон’юнктури на світових ринка – цін на нафту, рівня врожаю у країнах-постачальниках, середніх закупівельних цін.
Про що це говорить? Україні час переорієнтуватися на виробництво та експорт товарів з доданою вартістю. Про це вже говорилось і, впевнений, ще буде говоритися неодноразово. Тому що саме за переробкою наша головна аграрна перспектива: виробники зможуть заробити більше і створити нові робочі місця, запустити потужну харчову переробку і утвердити бренд “made in Ukraine”, а держава – отримає додаткові прибутки та новий, покращений, імідж на світовому ринку.
Що потрібно зробити? В першу чергу, підвищити рівень продуктивності у сільському господарстві, оптимізувати та модернізувати процеси виробництва, налагодити логістику. Це, разом з підтримкою з боку держави, дозволить перетворити переробну галузь у провідного гравця АПК. Наприклад, завдяки глибокій переробці зерна ми можемо виробляти суху клейковину, різні види крохмалю, органічні кислоти. Крім того, із сухого крохмалю можна виробляти лізин. Тобто, замість того, аби експортувати той самий лізин з Китаю, ми можемо його виробляти із власного зерна. Тільки на цьому створюється до 300 доларів доданої вартості на тонну зерна. Ще плюс 50 доларів доданої вартості на тонні можна створити при переробці зерна у борошно.
Українське АПК вже перетнуло точку неповернення. Подальший розвиток неминучий. Виробництво товарів з доданою вартістю є наступним етапом такого розвитку. Створивши нові виробництва, ми відкриємо новий світ – світ можливостей. В першу чергу, для вітчизняних виробників, які перестануть орієнтуватися лише на наявні європейські квоти, а будуть користуватись попитом на світовому ринку завдяки широкому асортименту та якості продукції.
