Ті вихідці з окупованого Донбасу, які ще до війни переїхали в інші куточки України, зараз змушені платити хабарі і ставати фіктивними переселенцями та отримувати соцдопомогу від держави. По-іншому не виходить оформити потрібні для життя документи.
Процедури, які діють зараз в Україні і стосуються тих, хто виїхав з непідконтрольних нині частин Донецької або Луганської областей не у зв’язку з початком війни, а раніше чи пізніше, сприяють тому, щоб ці люди переходили у статус фіктивних переселенців, або ставали учасниками корупційних схем. І ось чому.
Немає необхідності зайвий раз наголошувати на тому, що бажання людини жити і працювати там, де їй зручно, жодним чином не пов’язане з місцем реєстрації. Скільки донеччан або луганчан мешкали в інших містах, а особливо у Києві до того, як у Слов’янську з’явився Гіркін? Статистика не знає, та на око можна припустити, що мова йде мінімум про десятки тисяч.
Якщо причиною переїзду не був конфлікт на Донбасі, соціальні служби мають право відмовити у статусі переселенця і не видавати відповідну довідку. Крім того, не всім, хто залишив Донбас, ця довідка потрібна. Частина людей змогла облаштувати своє життя і без допомоги держави.
Але всі стикаються з необхідністю виготовити якийсь документ: наприклад, вклеїти у паспорт нове фото у зв’язку з досягненням 25 чи 45 років. Тобто, мати ті чи інші контакти з Державною міграційною службою (ДМСУ). Бз фото паспорт недійсний, і через таку банальність ти можеш дістати купу проблем.
Чинне законодавство встановлює, що люди, які зареєстровані у містах і селах окупованого Донбасу, повинні звертатись до відділень ДМСУ на підконтрольній частині регіону.
Тобто, якщо ви мешкаєте у Києві, для того, щоб вклеїти фотографію у паспорт або отримати ID-картку, будьте готові їхати до Краматорська, Маріуполя, Лисичанська або іншого населеного пункту поруч.
Ситуація принципово відмінна від тієї, у якій опиняються мешканці інших регіонів. Адже людина, яка мешкає у Києві, а зареєстрована, скажімо, у Вінниці, як правило їде виготовляти документи додому та зупиняється у батьків. “Переселенці без довідки”, тобто ті, які до війни покинули рідні місця, мало чим відрізняються від звичайних переселенців – з високою ймовірністю, це люди, які теж втратили домівку.
Для них, як і для інших переселенців, “мандри” у намаганні зробити собі документи – це поїздка до іншого, чужого міста, в якому необхідно десь зупинятись, стикатися з усією недосконалістю системи ДМСУ, їхати повторно, щоб отримати документи, тощо. Мати український “паспортний стіл” за сотні кілометрів – це незручно і дорого.
Навіть побіжний огляд груп переселенців з Донбасу у соцмережах показує , що питання існує, і такі випадки непоодинокі. Особлива тема – якщо вчасно не встигнути поновити фото у паспорті. Тут просто замкнене коло – розмовляти з тобою не буде ніхто.
Ось що пишуть люди: «Подскажите пожалуйста приехала сестра из г. Горловки вклеить фотографию в паспорт. Пошли брать справку переселенца, а её не дали, говорят просроченный паспорт, 25 лет исполнилось 15 апреля. А фотографию не вклеивают без справки. Какой-то замкнутый круг. Подскажите что делать в этом случае? В миграционной службе ничего не говорят» (правопис автора збережений – ред.).
Держава має чимало способів перевірити, що людина дійсно проживає на тій чи іншій території, хоч і не є “сертифікованим” переселенцем. Це потрібно, щоб громадянин міг розбиратися із своїми документами у найближчому «паспортному столі».
Наприклад, совбез Бучі може видати мені довідку, в якій відмовить у статусі переселенця (який мені і не потрібен). З цією «довідкою про непотрібність довідки» я б міг іти з паспортом вклеювати фото у Бучі.
Для надійності, я міг би її завірити у депутата місцевої ради відповідного округу.
Але це в теорії. На практиці ж закон написаний так, що створює незручності людям та формує грунт для корупції.
Адже для мене, аби вклеїти фото у паспорті, найпростіше рішення – це таки отримати довідку переселенця. А з нею – і соціальну допомогу, яка передбачена у таких випадках. Я ж не дурень від неї відмовлятися.
Якщо у соцслужбі чомусь не захочуть визнати таку довідку, то знайти букет фірм-посередників простіше простого. Ціна – приблизно півтори тисячі гривень. І ви вже поповнили лави тих, хто претендує на допомогу від держави, та можете спокійно займатись своїми справами за місцем фактичного проживання.
Ілюстрація до роману Кафки “Процес”. Карл-Отто Бартнінг. 1969 р.
Якщо все ж таки доводиться їхати на Донбас, то, очевидно, багато хто шукатиме можливість “вирішити питання” та не витрачати свій час. Історій про отримання документів у ДМСУ Донеччини або Луганщини не у встановлений місяць чи два тижні, а протягом одного дня, якими діляться люди, вистачає. Було б бажання та гроші – і процес прискорюється.
Парадокс, але викриваючи час від часу схеми щодо виплат “фіктивним перселенцям”, сама держава створила умови для їхнього виникнення. І умови для корупції – теж.
7 травня Мінсоцполітики заявило про зростання кількості зареєстрованих переселенців. Та невже? А чи не йдеться тут про системну помилку? І, можливо, ситуація буде тільки погіршуватись?
Адже й мешканцям окупованого Донбасу теж потрібно бувати в інших регіонах своєї країни, тобто, України. Причин – тисячі. І єдиний спосіб відчувати себе повноцінним громадянином та убезпечитися від проблем – це отримати довідку «тимчасово переміщеної особи». Навіть якщо час перебування складає місяць, два, три.
Ще одна новина у цьому контексті: в Маріуполі зареєстровано петицію щодо позбавлення пільг переселенців. Її авторка вважає, що чотири роки – час, достатній для адаптації.
Блискуче! Обома руками за! Справді, рано чи пізно ми прийдемо до необхідності переглянути сам погляд на проблему, і питання соціальної підтримки відійде на другий план. Але ж існують і інші обставини, зокрема, заскорузла бюрократична система, яка просто п’є з людей життєві соки.
Кожен має право проводити усі операції з держорганами за місцем фактичного місцезнаходження. Вклеювання фото в паспорт та виготовлення інших документів за місцем проживання – це анахронізм.
Зрештою, “переселенці без статусу” – це люди, на яких, в більшості, російська агресія на Донбасі відбилася у повній мірі. Вони теж втрачали, допомагали та пропускали цю війну через себе.
Навіщо створювати їм зайві труднощі?
