Що це може дати Україні, й навіщо це йому?
“План Маршалла” – проект Сполучених Штатів Америки, за яким країна в 1948–1952 роках надала європейським державам понад $13 млрд – 110 млрд за теперішніми цінами. Проектом, який називався “Європейський план відновлення”, опікувався держсекретар США Джордж Маршалл. Цілей було кілька: відновити зруйновану війною економіку Європи, посилити економічні зв’язки між іще недавно ворожими державами й запобігти поширенню комуністичних ідей. У Штатах міркували так: зубожіле населення переконати у вірності марксизму-ленінізму досить легко, а далеке від пролетаризму заможне – складніше.
Допомогу отримали 18 країн. Найбільше грошей дісталося Великій Британії, Франції та Західній Німеччині. Суми залежали від кількості населення в кожній із них.
У 1950-х європейська економіка стрімко зростала. Тому вважають, що “план Маршалла” досяг поставленої мети.
Розроблений вами з колегами “Європейський план для України” передбачає вливання в її економіку 50 мільярдів євро протягом 10 років. Переконати уряди країн ЄС і Єврокомісію в цьому – складна справа. Навіщо займаєтеся цим?
– Відповім тезою, якою пояснюю користь від плану західним партнерам. Головна проблема регіону не в Україні. Це – Росія. Після Другої світової війни були два питання: що робити з Німеччиною і що робити з Росією. Для Німеччини рішенням були “план Маршалла” і створення НАТО. Й прийшла стабільність. Росія ж досі лишається проблемою. Поводиться агресивно. При владі там клептократи. Дати їй раду – головне завдання Європи. Литви – в тому числі.
Швидко його не вирішити. За правління Путіна створити державу європейського типу в РФ не вийде. А такого типу режими тримаються довго. Можливо, і за 20 років господар Кремля не зміниться. Але вже зараз маємо інструменти вплинути на постпутінську Росію. Один зі шляхів – інвестувати у створення довкола неї поясу ефективних країн. І починати треба з України. Тому що вона найбільша і її успіх може змінити ментальність росіян. Путін розуміє цю небезпеку. Тому його стратегія – не дати Україні стати успішною. А чи має Європа стратегію, як не дозволити Путіну перемогти? Як просувати Україну до успіху? Якщо не має, то треба розробити.
Чому акцент робите на гроші?
– Акцент – на інфраструктурні й інвестиційні проекти. Вони коштують грошей, а суми є результатом чистої арифметики. За нашими підрахунками, вкладені в Україну протягом року 5 мільярдів євро піднімуть рівень валового внутрішнього продукту на 6–8 відсотків. Це – відчутне зростання економіки, зокрема й доходів громадян. За такого темпу руху вперед у людей на вулицях з’являються усмішки. Вони більше задоволені життям, Україною та її міжнародними партнерами. На такому тлі будь-яка пропаганда східного сусіда слабнутиме.
Протягом року ідею плану сприймали скептично. Зараз єврокомісар Йоганнес Ган уже озвучує її, називаючи “Інвестиції в обмін на реформи”. Але наскільки цей процес іще далекий від створення реальних інституцій та втілення проектів?
– Так, у Єврокомісії заговорили про план, що відповідає нашій ідеї. Це – умовна морква перед віслюком, стимул реформуватися і змінюватися. Тепер має прозвучати гучний анонс цієї ідеї – на травневій конференції “План європейських зовнішніх інвестицій” у Києві, або на Копенгагенській конференції з приводу українських реформ у червні, або на саміті Україна – ЄС у липні в Брюсселі.
З часів Майдану різні інституції – Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк та інші – давали Україні гроші на розвиток. Загалом на різні проекти виділили майже 7 мільярдів євро. І лише 1,6 мільярда з них витрачено. Решта досі невикористані. Найперше наше завдання: показати, що український уряд спроможний розпорядитися цими коштами ефективно і прозоро.
У різних столицях я чув одне й те саме: “Ми готові всіляко підтримувати Україну. Але що робити, якщо дали їм гроші, а вони їх не використовують? Який сенс виділяти ще?”
Київ повинен показати, що сенс є. Потрібно визначити пріоритетні для фінансування проекти. Кабінет міністрів над цим працює і скоро, думаю, зможе їх оголосити. Потім треба зазирнути в наш литовський досвід. Ми теж із наближенням до ЄС отримали чималу суму – і загубилися в морі можливостей. Тоді створили спеціальну агенцію з управління проектами, де фахівці вирішували, куди, що і як витратити. Те ж має відбутися в Україні. Також треба демонструвати відданість реформам.
Кого обирати у відповідальний за реалізацію проектів орган? Це мають бути фахівці з бездоганною репутацією.
– Не варто чекати на створення агенції. Частина інструментів є і зараз. Наприклад, Данило Білак із державної агенції Invest Ukraine, Оксана Маркарова, яку призначили спеціалістом з інвестицій. Починати маємо з ким. Вони можуть розробити ключові принципи роботи агенції та нових проектів.
Це – формальний рівень. А на неформальному, певно, є чимало пересторог, чи давати гроші теперішньому українському уряду. Не розкрадуть?
– Так, усюди чуємо, що Кабмін корумпований, і не лише він. Це природно, що є проблеми. Якби їх не було, то не було б і потреби в нашому плані. А коли держава слабка й переживає труднощі, зокрема й геополітичного характеру, західна спільнота повинна допомогти.
Якщо гроші почнуть надходити – якою бачите свою роль? Адже ви – один із ключових авторів ініціативи.
– Зараз думати про це рано. Теперішнє завдання: мотивувати Захід надати Україні раціональну підтримку. Знаємо це по собі: він живе в режимі хвиль. Коли є проблема, приміром Майдан чи окупація Криму, всі стурбовані й солідарні. Але, коли ситуація заспокоюється, коли нічого нового не відбувається, всі раді якскоріше забути про проблему. Наше завдання: підтримувати увагу західної спільноти до України, яка проявлялася б у практичних кроках. Адже це питання безпеки та розвитку всієї Європи.
У литовському парламенті ми створили “проукраїнську” групу. Такий досвід варто повторити в інших західних країнах.
Підхід із “морквою перед віслюком” важливий протягом періоду, коли говорити із Заходом про членство в ЄС нереалістично. А за п’ять чи вісім років ситуація, можливо, дасть змогу розмовляти про тісну інтеграцію, членство чи щось подібне. Тому вітаю Євросоюз із рішенням прискорити перемовини про вступ до нього Західних Балкан. До 2016 року Європа казала: “Ми втомилися від розширення”. Зараз вони говорять про приєднання до ЄС країн Західних Балкан (республіки колишньої Югославії). Аргументують це так: якщо хочемо стабільності на Балканах, то мусимо ворушитися, бо Росія, Китай готові зайти туди й дестабілізувати ситуацію. Хіба така логіка не стосується й України?
У ситуації також задіяні США. Ваша Християнсько-демократична партія має давні зв’язки з правлячими там республіканцями. Чи відчуваєте їхню підтримку “українського плану Маршалла” на формальному або неформальному рівні?
– Вони позитивні щодо нього. Востаннє зустрічались у Вашингтоні в середині грудня. Був присутній американський конгресмен Лендсем Ґрехем – давній друг іншого впливового республіканця Джона Маккейна. І було дуже смішно. Він ознайомився з нашою презентацією і спитав: “Який номер рахунку вашої ініціативи? Я хочу надіслати 25 мільйонів доларів – уже зараз. На будь-що: розробку плану, підготовку подій. Це ті гроші, які Конгрес має на проекти по російському питанню”. Номера рахунку в нас немає досі, але той настрій Лендсема Ґрехема надихає.
На іншій зустрічі він спитав: “Комітет має зосередити свої зусилля на військовій чи на економічній допомозі Україні?” Ми розгубилися, бо тоді якраз на слуху було надання Києву протитанкових ракет Javelin. Я відповів: “Обидва напрямки важливі”. Він: “Ні, хлопці. Добре, що ви приходите саме з планом економічної допомоги. Бо в Конгресі говорять лише про зброю. Маємо дещо змінити напрям, адже стабільність і довготермінові перспективи приносить економічний розвиток”.
Якщо все складеться – сподіваюся, колись займуся “планом Маршалла для Росії”. Хоч можливим це буде лише після відходу Путіна.
