В Україні утворено 731 об’єднану територіальну громаду — ОТГ. Охоплено третину громад країни або 18% населення.
Держава планомірно зменшує підтримку місцевих громад, тому їм треба думати не про освоєння державних коштів, а про способи заробітку.
Процес триває, кількість ОТГ збільшуватиметься. Утім, наскільки фінансово перспективними є створені ОТГ?
Державні субвенції щороку зменшуються і рано чи пізно настане момент, коли громади відпустять у вільне плавання.
Пам’ятаєте закон переходу кількості в якість і навпаки? Так от: саме час поговорити про якість створюваних в Україні об’єднаних територіальних громад.
Утім, все треба робити з розумом, а не заради процесу, як кажуть в народі, “для пташки”.
Створювати ОТГ почали у 2015 році. У травні 2018 року їх було 731, вони об’єднали 6,4 млн осіб. Лідерами за кількістю створених громад є Житомирщина — 37,2% населення області, Хмельниччина — 36,7% та Чернігівщина — 35,6%.
Темпи створення громад не ударні, але динаміка непогана. А що ж із якістю?
Тут у лідерах — Дніпропетровщина. Три недавно створені громади у цій області очолюють рейтинг фінансово спроможних ОТГ. Середній показник надходжень власних доходів на одного жителя у 34-х ОТГ Дніпропетровської області сягає 4 829,7 грн, а витратили на того ж мешканця тут становлять 2 102,1 грн.
Такі дані експертів групи фінансового моніторингу Центрального офісу реформ при Мінрегіоні, які проаналізували фінансову спроможність 366 ОТГ за 2017 рік.
Фахівці оцінювали громади за чотирма критеріями: власні доходи на одного жителя, капітальні видатки на одного жителя, рівень дотаційності бюджетів, питома вага видатків на утримання апарату управління у власних ресурсах.
У чому успіх Дніпропетровщини? Експерти стверджують: там створили немалі громади і не переборщили з найнятими управлінцями, тому фінансово спроможні.
Загалом фахівці роблять висновок, що кращі показники у 2017 році були в тих ОТГ, що мають більше власних доходів на одного жителя і більше видатків на одного жителя, менший рівень дотацій до власного бюджету та менший рівень видатків на утримання апарату управління. Тут все логічно.
Проте є ще кілька тенденцій.
Мала громада — мала перспектива. Аналіз свідчить: більшість невеликих громад мають нижчі показники фінансової спроможності. Тобто більша кількість населення на території громади створює своєрідний ефект масштабу.
Ця закономірність зрозуміла: у великих громадах вигідніше розвивати малий та середній бізнес. Чому? Там достатньо людей, яких можна найняти, і більший місцевий ринок збуту товарів чи послуг. Зрештою, такі громади мають більшу територію, яку можна взяти в роботу. Отже, великі громади перспективніші.
Експерти говорять, що ОТГ повинна бути не меншою за 5-7 тис осіб. 10-15 тис населення буде ще краще, ще перспективніше.
Звісно, у кожному правилі є винятки, але в даному випадку йдеться про ті невеликі ОТГ, які мають на своїй території потужні підприємства. В такому разі втрачатимуть сусідні території, де нема бізнесу, але водночас можуть бути інші переваги для спільної життєдіяльності. Вихід — їх треба залучати до об’єднання.
Мало дотацій, мало управлінців, більше доходів. Тут йдеться про талант в управлінні та базові знання економічних відносин.
Експерти називають такі цифри фінансової успішності ОТГ: питома вага базової дотації — не більше 30% від суми власних доходів, витрати на утримання управлінського апарату — не більше 20% від обсягу власного ресурсу громади.
Показовий приклад — Вільшанська ОТГ на Львівщині з населенням 2,9 тис осіб. Вона витрачає 75,3% на утримання апарату управління і посідає останнє місце за цим показником у загальноукраїнському рейтингу. Доходи на одного жителя громади становлять 694,1 грн. Що це? Фінансовий крах!
Навіщо створювати таку громаду? Щоб утримувати кількох управлінців? Не для того задумувалася реформа. Яка перспектива у цієї громади, якщо вона вже зараз “проїдає” більшість державних коштів на утримання своїх службовців?
Лише власний фінансовий ресурс є найбільш визначальним критерієм, який забезпечить сталий розвиток громад. ОТГ повинні думати про перспективу, шукати інвесторів і не розраховувати на дотації держави.
Держава надає субвенції на формування ОТГ з 2015 року. У вигіднішій ситуації опинилися ті громади, які сформувалися швидше. Держава щороку виділяла певні суми для громад, але з року в рік кількість ОТГ збільшувалася, а сума субвенції не зростала пропорційно, тож на одну громаду припадало менше коштів.
Офіс із фінансового та економічного аналізу Верховної Ради проаналізував розподіл субвенції на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад у 2016-2017 роках. Висновок: у 2017 році порівняно з 2016 роком середній розмір субвенцій зменшився в усіх областях.
Цифри експертів: у 2016 році в середньому обсяг субвенції на одну ОТГ становив 6,3 млн грн, у 2017 році — 4,1 млн грн. У розрахунку на 1 кв км площі громади рівень фінансування у 2016 році становив 28 тис грн, у 2017 році — 17 тис грн. На одного сільського жителя припадало 1,1 тис грн та 0,8 тис грн відповідно.
Експерти кажуть, що загальнодержавні видатки на 2018-2020 роки зменшаться: на 2018 рік — 0,45 млн грн, на 2019 рік — 0,4 млн грн, на 2020 рік — 0,35 млн грн. При цьому кількість ОТГ збільшиться з 666 у 2018 році до 892 у 2020 році. Курс на зменшення державного фінансування підтверджує і ось який факт.
Недавно в парламенті було зареєстровано законопроект №8213, який розробив Мінрегіон. Назва — “Про внесення змін до статті 10 закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” щодо фінансової підтримки державою добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст”.
Згідно з ним, з 2019 року і упродовж наступних п’яти років розмір державної субвенції на формування інфраструктури ОТГ щорічно зменшуватиметься на 20%.
“Субвенція на 2019 і наступні роки розподіляється між бюджетами ОТГ пропорційно до площі території та кількості сільського населення у громаді та з щорічним зменшенням на 20% обсягу такої фінансової підтримки з розрахунку на одного сільського жителя”, — сказано у законопроекті.
Отож, п’ять років — щоразу менші суми, а далі — вільне плавання. Тому громадам треба думати не про освоєння державних коштів, а про перспективу, створювати довгострокові проекти, які зможуть їх фінансово забезпечити на роки.
