Коліївщина – вершина гайдамацького руху.
6 червня 1768р. загін з 70 запорожців та близько 3 тисяч селян під проводом колишнього запорозького козака, послушника Мотронинського монастиря Максима Залізняка, вирушив з урочища Холодний Яр поблизу Чигирина в похід проти польських гнобителів.
Почалося велике повстання, котре стало вершиною гайдамацького руху – Коліївщина.
Назва «Коліївщина», за однією з версій, походить від виразу «slużba kolejna» – надвірна козацька служба у маєтках польських магнатів – і означає «повстання надвірних козаків». За іншою версією, назва похідна від слова «колій», яким в українських селах називали людей, котрі професійно забивали худобу: корів, свиней, кіз тощо. Перед початком своєї роботи колій повинен був освятити ножа та просити у тварини пробачення . Зарізати худобину він мав так, щоб завдати їй якомога менше страждань. Нашому великому поетові й авторові поеми «Гайдамаки» Тарасові Шевченку розповідав про Коліївщину його дід, Іван Грушівський-Шевченко, свідок тих подій. Тож, вочевидь, освячення ножів, про яке згадує Шевченко в поемі, було цілком реальним дійством і символізувало роботу для звільнення України від гнобителів, а крім того –вибачання перед ними за позбавлення життя.
Що передувало Коліївщині? Скориставшись дислокацією своїх окупаційних військ на теренах Речі Посполитої, Московія змусила у 1767р. короля Станіслава-Августа Понятовського ухвалити трактат, яким конституційно зрівнялися права католиків та, зокрема, пправославних. Цьому спротивилася польська шляхта. 29 лютого 1768р., на заклик краківського єпископа Каетана Солтика, в м. Бар на Поділлі була створена так звана Барська конфедерація — військово-політичний союз значної частини шляхти і магнатів, опозиційних до політики короля. Під гаслами захисту католицької віри та збереження привілеїв шляхти конфедерати швидко поширювали свій вплив на теренах Речі Посполитої. На Правобережжі (Київщина, Поділля, Волинь) вони стали грабувати й катувати українців, руйнувати православні храми та монастирі, чинити розправи над священиками — православними та уніатами. Це стало головним приводом для розгортання народного повстання. Його духовним натхненником став ігумен православного Мотронинського монастиря Матвій Значко-Яворський. Між людей поширювалися розмови про наявність указу цариці Катерини ІІ, в якому вона нібито закликала до збройної боротьби з польськими магнатами, шляхтою та їхніми прибічниками –євреями.
Отже, вирушивши 6 червня в похід, повстанці здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, Звенигородку. Невдовзі гайдамаки підійшли до Умані – добре укріпленої вотчини магната С.Потоцького. Шляхта вислала проти вояків М.Залізняка надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Однак Гонта і його козаки перейшли на бік повсталих. Об’єднаними силами Залізняк і Гонта 21 червня захопили Умань.
У червні-липні 1768 р. на Правобережжі діяло вже 30 загонів – під проводом Микити Швачки, Андрія Журби, Семена Неживого, Івана Бондаренка та інших. От-от полум’я повстання мало перекинутися на Лівобережну Україну та Запоріжжя. Московія, котра допіру розцінювала Коліївщину як спосіб протидіяти конфедератам, після відповідних перемовин надала Речі Посполитій військову допомогу: 27 червня 1768р. війська полковника Гур’єва, котрі серед повстанців вважалися союзниками, захопили Умань і полонили мало не тисячу гайдамаків разом з їхніми очільниками.
На початку липня 840 повстанців були передані полякам і страчені. Івана Гонту польський трибунал засудив до жахливої кари: здирання шкіри, відрубування рук і ніг, виривання серця і затим – відрубування голови. Після триденних тортур Гонту стратили в с.Серби неподалік Могилева-Подільського. 8 липня 1768р. Максима Залізняка та ще 73 гайдамаків московити ув’язнили у Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх, після побиття батогами, таврування, виривання ніздрів, етапували на довічне заслання до Сибіру.
Матвій Значко-Яворський, котрого як непохитного захисника православ’я іменували Мельхіседеком (Царем справедливості), після знищення Коліївщини був з Правобережної України переведений на Лівобережжя, настоятелем кількох невеликих монастирів.
Останні сплески Коліївщини були остаточно придушені навесні 1769р. Повстання забрало життя понад 200 тисяч людей.
Наприкінці листопада 2015р. в Умані був відкритий пам’ятник очільникам Коліївщини – Максимові Залізняку та Іванові Гонті. До спорудження пам’ятника долучився Фонд «Рідна країна». А 5 грудня того ж року відбулося освячення пам’ятника — за участю священиків, представників громадськості та місцевої влади, благодійників. Промовляючи перед присутніми, лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко зазначив, що спорудження пам’ятника — не лише данина повазі до героїчної й трагічної української історії, але й попередження владам — нинішній і майбутній — «що український народ має право всіма законними методами захищати свої соціально-економічні, національні, релігійні права».
«В разі, якщо влада буде діяти проти народу — народ буде адекватно діяти проти влади», — наголосив тоді М.Томенко.
Ці слова цілком виправдано могли бути застосовані до Коліївщини – подій 250-річної давнини. Вони залишаються актуальними й нині.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
