«Виховуй у собі людину — ось що найголовніше. Інженером можна стати за п’ять років, учитись на людину треба все життя. Виховуй у собі людську душу. Найголовніший засіб самовиховання душі — краса. Краса в широкому розумінні — і мистецтво, і музика, і сердечні стосунки з людьми», — говорив видатний український педагог-новатор, поет і письменник Василь Сухомлинський, твори якого, передусім про виховання дітей, колись виходили мільйонними тиражами, перекладені понад 50 мовами і досі багато в чому не втратили актуальності. 28 вересня виповнилося сто років від дня його народження. Ім’я Сухомлинського тепер носить колишня вулиця Радгоспна в Індустріальному районі.
ПРИКЛАД – СІМ’Я
На педагогічні погляди Василя Олександровича, які він виклав у 48 монографіях, понад 600 статтях, 1200 оповіданнях та казках для дітей, значною мірою вплинуло його дитинство — ті обставини, в яких він зростав, ті моральні установки й пра- вила життя, які він всотував від батьків. Сухомлинський народився у селі Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер входить до Кіровоградської області) у селянській родині, в якій всі тяжко працювали зрання до ночі. Батько його був і теслею, і членом правління колгоспу, і вчителем праці, і сільським кореспондентом, і до того ж брав активну участь у самодіяльності. Творчо обдарованими були і бабуся, і мама Василя, тому природно, що й він у школі добре малював, писав вірші, грав на народних інструментах. Хлопець гарно вчився і ладнав з іншими дітьми, тому вчителі інколи доручали йому заміняти їх на уроках. Після семирічки 1934 року Сухом- линський вступив на підготовчі курси педагогічного інституту в Кременчуці, потім — на його факультет української мови та літератури. Через хворобу змушений був перейти на заочне навчання — перевівся до Полтавського педінституту. У той же час 17-річний Василь почав працювати — вчив дітей мови та літератури у сільській школі свого району. Після закінчення вишу у 20 років його призначили завучем школи в райцентрі Онуфріївка.
НАВЧАННЯ ЧЕРЕЗ ЛЮБОВ
У липні 41-го Василя призвали до армії та направили на короткочасні курси політруків у Москву. З вересня він уже був на фронті, а у лютому 42-го отримав тяжке поранення, і після тривалого лікування його комісували. Сухомлинського призначи- ли директором та вчителем російської мови та літератури середньої школи в удмуртському селищі Ува, де він лікувався у шпиталі і де залишався до березня 1944 року. Тільки-но Україну звільнили, він виїхав до Онуфріївки. Чотири роки був завідувачем райвідділу народної освіти і чекав нагоди повернутися в школу. 1948-го Сухомлинський став директором школи у селищі Павлиші, де і працював 23 роки, до кінця життя. Тут після спостереження за поведінкою учнів і тривалих роздумів Василь Олександрович робив педагогічні відкриття, втілював свої теорії на практиці. У книгах, які почали виходити одна за одною з 1960 року і зробили його відомим у Союзі та соцкраїнах, «Верьте в человека», «Духовный мир школьника», «Людина неповторна», «Шлях до серця дитини», «Серце віддаю дітям» тощо він проголошував пріоритет особистості, тоді як раніше пріоритетом вважався колектив. А також писав про те, що вчителі мають навчати дітей через любов до них, звертатися до внутрішнього світу, розвивати те здорове, що є в кожній особистості; приділяти увагу розвитку творчих сил дітей; ставитися до природи як до найважливішого засобу виховання почуття прекрасного і гармонії.
10 «НЕ МОЖНА» ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО
1. Не можна ледарювати, коли всі працюють; ганебно байдикувати, розважатися, коли старші працюють і не можуть дозволити собі відпочинку.
2. У світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися: патріотизм, справжня любов до жінки і старість.
3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі стариками.
4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі… У товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права вимагати нічого.
5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, — кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг. Умій відмовитися від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі; думка про право на якусь винятковість — це отрута твоєї душі; велике щастя відчувати нетерпимість до цієї отрути.
6. Не можна робити того, що осуджують старші, ні на очах у них, ні десь на стороні… Особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти напоказ свої домагання: мати і батько ніколи не забувають про тебе… Пам’ятай, що в матері і батька є свій духовний світ, вони іноді хочуть залишитися наодинці з собою.
7. Не можна залишати старішу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї нема нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам — твоє слово, твоя усмішка, твоя присутність — єдина її радість… Пам’ятай, що в житті людини настає такий період, коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування, в неї вже не може бути.
8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавшися з ними, не дочекавшись від них побажання щасливої дороги і не побажавши їм щасливо залишатися.
9. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинен першим привітати його, зустрівшись, а прощаючись, побажати доброго здоров’я.
10. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу сама і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі; людська трапеза — це не вгамовування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин; люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на стіл спиратися; за столом відбувається цікаве духовне спілкування людей; якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.
