Нещодавно натрапив на статистику, яка змушує щиро дивуватися алогічності української влади. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) каталогізувала дані пріоритетів нашого уряду серед експортоорієнтованих галузей. Простіше кажучи, стало відомо, на кого робить ставку держава, коли мова заходить про презентацію України за кордоном.

Так от, з’ясувалося, що найбільш перспективними – з точки зору Кабінету міністрів – виглядають продукти, які Україна виробляє в галузі інформаційних та комунікаційних технологій, в секторі креативних послуг, моди і дизайну, в сфері образотворчого та сценічного мистецтва, туризму, а ще – в машинобудуванні. На все це державна підтримка буде скерована в першу чергу.

Тут, чесно кажучи, тільки руками розведеш. Тобто з одного боку, я щиро радий за дизайнерку з Вінниці, котра успішно продає весільні сукні за кордоном (і якій урядове видання «Голос України» присвячує статтю), але чи дійсно українські вироби в галузі моди стали аж такими незамінними у європах та америках? Здається, Україна все таки не спромоглася (принаймні, поки що) виростити власних Карденів та Лагерфельдів. А до цього моменту говорити, що українська мода штурмує світові подіуми, дещо передчасно та самонадіяно.

Натомість є дещо, що дійсно добре росте на наших теренах. І це, на жаль (чи на щастя?), не весільні сукні. А – яровина, городина, свійські тварини та птахи. Словом, все, приналежне до сільськогосподарської царини. Але якраз у цьому відношенні українська держава доволі скупа, бо агросектор, за версією уряду, не потрапляє до пріоритетних експортоорієнтованих галузей.

З суто психологічної точки зору я можу зрозуміти, чому так відбувається. Нашим реформаторам набридли кліше на кшталт того, що Україна – це загальноєвропейська житниця, котра годує Європу. Їм дуже хочеться довести, що й в сфері ІТ ми не пасемо задніх, а нашому образотворчому чи сценічному мистецтву взагалі аплодує світ. Але так не є. А є те, що було ще від діда-прадіда – корови, молоко, пшениця, олія, кукурудза і далі на списком. І як би не тягнули амбіції у Європу, поки що ми стоїмо серед житнього поля, а не на сцені Віденської опери.

За словами прем’єра Гройсмана, АПК України забезпечує до однієї шостої ВВП. «Більше трьох мільйонів людей сьогодні працюють в аграрному секторі і понад 40% валютної виручки сьогодні потрапляє саме від результату роботи аграрного сектора. Ми займаємо лідируючі позиції в світі як країна-експортер аграрної продукції. 14% ВВП формує аграрний сектор і ще 4% – переробна галузь», – говорить (дослівно) Гройсман.

Отже, що таке АПК? Це – один з найбільших працедавців, один з найсумлінніших постачальників валюти та внесків до ВВП і, відповідно – один з найбільших платників податків. Проте чи розцінює держава агросектор як напрям, котрий можна і треба розвивати в першу чергу? Ні. Як вже було сказано вище, у неї інші пріоритети. А вся державна підтримка агросектору на 2018 рік (за статистикою того ж Гройсмана) вилилася у 7,3 мільярда гривень. Що зовсім небагато (власне – жалюгідно мало) для такої махіни, котрою є українське сільське господарство.

Підсумки поточного року ще не підбито, але якщо говорити про рік 2017-й, то, за інформацією Держстату, продовольчі товари та сільгосппродукція становили в загальному обсязі експорту 42%. Тобто майже кожен другий долар, котрий «зайшов» в Україну, був зароблений руками аграріїв. Для порівняння: машинобудівництво (яке визнане пріоритетнішим за с/г) становило лише 11% в загальному обсязі експорту, продукція химпрому – 4,8%, деревина – 3,8%, текстиль та взуття – 2,1%, енергетично-паливні товари – 1,7%.

Якщо ж зробити розбивку по конкретних товарах, то знову таки – «рулять» номінації з сільськогосподарської сфери. Почесне перше місце серед експортоутворюючих товарів посідає соняшникова олія – 9,3% від загального обсягу експорту, а на другій позиції – кукурудза з 8,7%. Третє місце, щоправда, відходить напівфабрикатам із вуглецевої сталі (7,2%), але далі знову з’являються сільськогосподарські продукти.

Загалом серед ТОП-10 товарів українського виробництва, які дають 50,9% експортної виручки, чотири позиції рейтингу припадають на агросектор. Що ж стосується інших сфер, котрі Кабмін визначає як пріоритетні (ІТ, дизайн, туризм), то їхній внесок в експорт та у ВВП є практично нульовим, бо коливається в межах статистичної похибки. І поки до технологічного прориву (як би палко не мріяли про нього реформатори) Україні далеко, ці дані не можна ігнорувати.

Але їх ігнорують. Держава видоює фермерські господарства у буквальному та фігуральному сенсі, але нічого не дає навзаєм. Майже нічого. Бо в Україні – найнижчий в світі номінальний коефіцієнт державної протекції в агросекторі, всього 0,92. Для порівняння: у Казахстані 0,98, але там внесок агровиробництва в ВВП менше 5%. Можна вимірювати й інакше, а саме визначати, яке місце займає частка державної підтримки в доходах агропідприємств. І ось тут, як твердять фахівці, на нас чекатиме справжня несподіванка.

Виявляється, що Україна є єдиною державою, де частка державної підтримки в доходах агрогосподарств має від’ємне значення – мінус 7,1%. Це означає, що агросектор віддає державі більше, ніж від нього отримує. Схожа ситуація і в сфері співвідношення сплачених агровиробниками податків і отриманої держдопомоги – мінус 1,77% від ВВП. Іншими словами, держбюджет забирає з агросектора у вигляді податків суму, близьку до 20 мільярдів гривень. Натомість зі скарбниці аграріям надходять «щедрі» гройсманівські 7 мільярдів гривень. Та й ті – як мені вже доводилося не раз писати – дістаються аж ніяк не найбільш потребуючим підприємствам, бо дотуються переважно великі агрохолдинги, а не малі та середні фермерські господарства.

Прикметно, що цього року уряд дав добро на створення державної установи під назвою «Офіс з просування експорту». А буквально пару тижнів тому новостворена контора отримала свого першого голову. Що ж, українська влада любить плодити подібні установи – ми вже проходили й міністерство інформаційної політики, і Національну інвестиційну раду. На черзі, подейкують, започаткування держструктури, що опікуватиметься свободою совісті (так, ніби норми Конституції, котра в цьому питанні все розставляє по місцях, вже замало). І ось, будь ласка, ще й – експортноорієнтований офіс.

Відсутність роботи та результатів, в принципі, можна замаскувати й розмноженням державних органів. Але від цього не почнуть збирати більше кукурудзи чи соняшника і українські ІТ-технології не зчинять фурор у світі, перекривши в статтях експорту дохід від продажу с/г культур. Але українська влада любить торувати свій власний шлях, і байдуже, куди він її (та й країну в цілому) у підсумку заведе…