Різдвяне колядування – це суто український звичай, коли молодь славить піснями господарів, бажає їм добробуту та міцного здоров’я. За це колядники отримують продукти, цукерки або гроші.
Традиційно у піснях-колядках оспівуються праця людини, добро, мир та справедливість. Тематика колядок надзвичайно широка: тут і розповіді з життя мисливців, і сімейні відносини, і картини козацьких військових походів, і відтворення сцен праці селян. Гурти колядників формувалися за територіальною ознакою, на окремих вулицях села.
Найкращий знавець і виконавець колядок ставав отаманом («березою»), а «міхоноша» носив у великому мішку подаровані господарями продукти. Також до складу групи часто входили танцюристи і музики, інколи колядки виконувались під акомпанемент сопілки, бубна, скрипки або баяну. Але частіше музичний супровід був відсутній.
«Коляда»
Ілюстрація Наталі Курій
З ХVІІ ст. як реквізит колядники почали використовувати звізду (зірку), що стала символом сповіщення про народження Христа. За складом гурту колядників в різних регіонах розрізняли дитячу коляду (колядували частіше хлопчики, оскільки поява в оселі на Різдво представника чоловічої статі вважалася добрим знаком); парубоцьку (п’ятеро осіб ходять із звіздою та дзвоником, бажаючи злагоди та миру господарям кожної оселі); дівочу (дівчата до хати не заходили, колядуючи за порогом); церковну(на Західній Україні колядували також представники церковного братства); лагерськуколяду (20 парубків спочатку обходили навколо церкви, потім йшли з колядою до панотця, а далі – по домівках односельців з хороводами, танцями й співами).
«Коляда у місті»
Ілюстрація Наталі Курій
Імовірно, традицію переодягатися циганами, чортом, журавлем, козою та ведмедем колядницькі ватаги запозичили у стародавніх скоморохів, які, як відомо, «хату звеселяли» танцями й піснями. До речі, не в усіх місцевостях України починають колядувати одночасно. На Покутті (східна частина Івано-Франківської області), наприклад, діти колядують вже у Святвечір, на Гетьманщині (Київська, Черкаська, Сумська області), Слобожанщині (Харківська, Донецька та Луганська області) та Гуцульщині (Закарпатська область) йдуть колядувати після богослужіння, на саме Різдво. А от на Західному Поділлі (Хмельницька та Тернопільська області) колядують на другий день після свята.
На Західній Україні, крім колядування, поширеною обрядодією став вертеп – дійство, що показує народження Христа. Ідея вертепу тісно пов’язана зі звичаєм встановлення в церквах на Різдво бутафорських ясел. Пізніше, після заборони церковною владою використання театру маріонеток в храмах, вертеп став важливим атрибутом під час колядування в селах та містах Волині, Галичини та Закарпаття.
Вертеп виготовляли у вигляді церкви або простої хати. Всередині розміщували дерев’яні ляльки, запялювали свічки, зображаючи таким чином сцени народження Христа та інші євангельські події. У той час як у Західній Європі вертеп мав суто релігійну функцію, в Україні він із самого початку був частиною театральної культури простого народу.
За матеріалами сайтів «Українські традиції» та «Етнографія»
