stezhkamu.comПитомі,очевидні й незаперечні якості нинішніх владців — непрофесійність вкупі із захланністю. Дедалі частіше ці якості розростаються просто-таки до космічних розмірів. Може, це чиновнички лише вдають із себе дурників, аби нашу пильність приспати? Ми з них кепкуємо, а вони — хоп! – і все по норах розтягли. А вам не здається, що насправді не ми з них кепкуємо, а вони з нас? З наших переконань, героїв, цінностей…
Бо якщо влаштувати під куполом Будинку Центральної Ради «пітєйноє завєдєніє» здатен будь-який спритник-«забудовник» без принципів, то планувати у колишніх кабінетах Грушевського і Винниченка, даруйте, виходок — це вже свідомий, продуманий, об ‘ємний плювок в обличчя. Кожному окремому українцеві – й цілій Україні загалом.
Історія триває не один рік. Свого часу невсипуща громадськість припильнувала, що Київська міська держадміністрація замислила «реставрувати» міський Будинок вчителя, розташований у самісінькому столичному середмісті. Капітальний ремонт бачився як процес завдовжки 2 роки, не менше. Перед загрозою опинитися просто на вулиці постав Музей Української Революції 1917—1921 років, розташований у цій будівлі. У будівлі, де, нагадуємо, працювала Українська Центральна Рада, ухвалювалися доленосні Універсали, якими було проголошено незалежність України.
Музею, як і всім іншим орендарям, письмово запропонували забратися геть. При цьому ні рішення про реставрацію, ні кошторис, ні відповідні дозволи на той час остаточно ще не були ухвалені.
Затія від перших її паростків видалася нам вельми підозрілою. Чи не будуть під приводом «капітального ремонту» задоволені чиїсь зазіхання на черговий «ласий шматок»? Чи не припинить Музей свою роботу назавжди? А коли так – що станеться з унікальними експонатами – документами, особистими речами творців Української Народної Республіки: М.Грушевського, С.Петлюри, Є.Коновальця?..
Факт «приурочення» ліквідації музею до 100-річчя Української Революції кияни слушно розцінили як особливі цинізм і зухвальство влади (приклад на той час уже існував: подібна «реставрація» Музею Т.Шевченка призвела до вичавлення з його стін самих душі та духу українського генія).
У березні 2017р., в день 100-річчя Української Центральної Ради, лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко привернув увагу громадськості та журналістів як до катастрофічного стану, в якому перебуває будівля першого українського парламенту (нині – Будинок вчителя), так і до атмосфери незрозумілої таємничості довкола можливого ремонту споруди.
М.Томенко підготував запит на ім’я київського очільника В.Кличка, в якому вимагав надання «вичерпної інформації щодо проведення реставраційних робіт (капітального ремонту) будівлі Київського міського Будинку вчителя, що розташований за адресою: вул.Володимирська, 57», та «про суми, виділені з бюджету на ремонтні роботи, кошторис робіт і заплановані терміни їхнього виконання».
Не варто розводитися про кількість і якість відписок, отриманих у відповідь. Скажімо, з департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 21 червня 2017р. повідомили, що під час наради 21 квітня були обговорені есскізний проект та подальші плани підготовки будівлі до реставрації, «які найближчим часом заплановано обговорити з освітянською та батьківською громадою Києва».
На додачу роз’яснили: «На пам’ятки національного значення реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації з реставрації погоджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та затверджується центральним спеціально уповноваженим органом із питань містобудування та архітектури». (Виокремлення наше, — О.Б.)
Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» КМДА повідомило, що Програмою економічного і соціального розвитку м. Києва на 2017 рік на реставрацію об’єкта передбачено фінансування у розмірі 5 млн.грн, а орієнтовний термін завершення робіт – серпень 2019р.
Про те, що саме розташується у Будинку вчителя після завершення «будівництва століття» — нічичирк.
Запала тиша. Котра, як відомо, передує громовиці.
І от — гримнуло. На початку грудня Будинок вчителя оточили металевою сіткою. Бо в лютому має початися «реставрація». Й директор Музею Української Революції О.Кучерук повідомив журналістам Главкому, що «…під приводом «реконструкції» Будинку вчителя планується побудувати 4 ліфти, на даху будинку – ресторан, а меморіальні кабінети Грушевського та Винниченка перетворити на кімнати туалетів»
Тим часом чиновники «для уточнення проектних рішень реставрації» створили робочу групу, до якої увійшли фахівці, які, сміємо припустити, на подібних об’єктах не одного собаку з’їли: «представники Міністерства культури, КМДА, КП «Житлоінвестбуд-УКБ»». Поодинокі «представники Інституту національної пам’яті та Музею Української Революції» опинилися у робочій групі, ймовірно, аби створювати ілюзію сякої-такої пристойності процесу. Погодженнями, ясна річ, опікуватиметься «центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини».(Тобто – Управління охорони культурної спадщини Мінкульту на чолі з громадянином Єпіфановим О.В., про котрого ми вже писали на сайті «Рідна країна»)
Тим часом громадськість дедалі більше тривожиться. Адже офісний центр, ресторан, вбиральня у будівлі, що символізує, без перебільшення, унікальні сторінки української історії — аж геть не вигадки. З огляду на загребущість «любих друзів» — забудовників. А головне – з огляду на цілковиту атрофію людськості у нинішньої влади, котра камуфлює вишиванкою свою аморальну і неукраїнську суть.
Громадськість б’є на сполох. Лунають вимоги: для вивчення проблеми та надання об’єктивної оцінки негайно створити урядову комісію, до якої увійшли б відомі діячі науки і культури; звернутися до СБУ, аби там розібралися з «діячами», котрі підіграють «русскому міру»…
На переконання лідера «Громадського руху «Рідна країна» Миколи Томенка, у ситуацію повинна негайно втрутитися Верховна Рада України – як (теоретично) моральна спадкоємиця Центральної Ради України. І не відбутися риторичною заявою, а ухвалити постанову, в якій були би сформульовані чіткі вимоги до вищого органу виконавчої влади – покласти край нищенню національних пам’яток історії та культури. Відповідне звернення до Голови Верховної Ради України М.Томенко вже підготував.
Справді, попри скептицизм щодо якісного складу, Верховна Рада просто зобов’язана захистити історичну будівлю першого українського парламенту.
Звичайно, якщо врахувати, що серед нинішніх, так би мовити, парламентарів також чимало нащадків отих торгівців, котрих Ісус викидав з храму — сумнів бере.
І все ж – якщо владі байдуже – нам, українцям, байдуже бути не може. Надто коли «дядьки отечества чужого», замаскувавшись у вишиванки, відбирають у нас рідний дім, рідну землю, рідну країну.
Олена Бондаренко
