radiosvoboda.orgГетьман, який ледве не здолав Москву
Іван Виговський – один із тих українських гетьманів, хто не лише прагнув вирвати козацьку державу з московських пазурів, а й перемагав у нерівній боротьбі з сильним і підступним ворогом.
У битві під Конотопом 28-29 червня 1659 р. Іван Остапович Виговський зі своїм військом упень розгромив 100-тисячну московську армію під орудою князя А.Трубецького. Російський історик С.Соловйов з приводу цього писав (переклад наш. – О.Б.): «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1657 років, загинув протягом одного дня, і вже ніколи потім цар московський не міг вивести в поле таке блискуче військо…»
І.Виговський здобув найбільшу перемогу над Москвою через 40 років після П.Сагайдачного і зберіг цілісність України.
Від Конотопа козацька кіннота із союзниками-татарами дійшла до Воронежа і Тули, взявши понад 30 міст. Москву охопила справжня паніка. Очікувалося, що Виговський захопить і знищить усю Московію. Цар у Москві особисто керував спорудженням оборонних валів.
Однак…
Невдовзі після перемоги козацька старшина усунула незалежного, схильного до інтриг і некерованого гетьмана та знову обрала замість нього 18-річного Юрася Хмельниченка. Юний гетьман підписав з Москвою сумнозвісні «Переяславські статті» 1659р. Україна втратила великий шанс стати незалежною чи практично незалежною в конфедерації з Польщею.
Іван Виговський – суперечлива, неоднозначна постать. Згадаймо: Богдан-Зиновій Хмельницький, помираючи, домігся від своєї старшини обітниці стосовно обрання Юрася на гетьманування. І.Виговський не відібрав у нього булаву, але, так би мовити, «призупинив» його повноваження – на 3 роки навчання у Києво-Могилянському колегіумі. Виговському ставлять це за провину. Але чи міг слабкий духом, політично і військово недосвідчений хлопець забезпечити єдність держави та її опори – козацького війська – надто в умовах війни?..
У жовтні 1657р. в Корсуні старшинська Рада обрала Івана Виговського гетьманом. Вибори визнали всі козацькі полки. Зачіпка була лише одна: на Раді були відсутні представники Січі.
Москву влаштовував «договороздатний» Хмельницький-молодший, тож на обрання Виговського цар відреагував організацією в Україні антигетьманського повстання. Це повстання було першим в історії, коли козаки настільки масово виступили одне проти одного, що виникла реальна загроза цілковитого розколу України.
До речі, фахівці — на основі вже сучасного досвіду – небезпідставно тлумачать повстання під орудою полковника Мартина Пушкаря та запорозького кошового Якова Барабаша — як прояв… «гібридної війни». Справді, спільного з нинішніми подіями достатньо. Москва офіційно дистанціювалася від повсталих, але всіляко їх підтримувала і навіть скеровувала на війну підвладні їй слобідські полки. А водночас – через своїх послів наполегливо пропонувала себя в якості «миротвориці». Повстання набирало обертів, у Чигиринському полку вже почали знищувати прихильників гетьмана. А царські вельможі вичікували, стверджуючи, що «це – внутрішні справи України»…
Виговський почав діяти: відновив дисципліну у відданих йому полках, уклав союз із кримськими татарами, залучив найманців-сербів.
31 травня 1658р. 60 -тисячна гетьманська армія завдала поразки 40-тисячному війську Барабаша та Пушкаря.
6 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський у м. Гадячі підписав угоду про конфередерацію з Польщею. Умови цілком влаштовували самого гетьмана і відкривали, як ми нині сказали б, європейський шлях для України:
-Україна мала розірвати союз з Москвою й повернутися до складу Речі Посполитої;
-у складі Польщі з’являлося Велике князівство Руське (Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства);
-верховна влада у князівстві мала належати гетьманові, якого обирали пожиттєво;
-законодавчу владу мали здійснювати національні збори, до яких входила козацька старшина (відповідник польського Сейму);
— Україна здобувала право мати власні фінанси, в тому числі – виготовляти монети;
-військо мало складатися з 30 тис. реєстрових вояків і 10 тис. найманих (гвардія, що утримується коштами гетьмана);
-Україна провадить самостійно міжнародні відносини;
-Православна церква має однакові права з католицькою;
-у князівстві засновується 2 університети зі статусом Краківського, а також інші навчальні заклади та друкарні.
Польский Сейм ратифікував Гадяцьку угоду, Річ Посполита мала надати Україні військову допомогу. Гетьман звернувся з відозвою до свого народу, в якій пояснив унію з Польщею зрадництвом московського царя та його намірами пететворити Україну на безправну частину Московії. Однак здійснитися планам не судилося. В Україні, яка нещодавно запекло воювала проти польського поневолення, зближення з Польщею викликало різко негативну реакцію.
Водночас, після придушення повстання М.Пушкаря та Я.Барабаша, стало очевидним, що невдовзі почнеться широкомасштабна війна Московії проти України.
Кремль розпочав, як ми, знову ж таки, нині сказали б, інформаційний наступ. Після підписання Гадяцької унії на Запоріжжя та до Полтавського і Чигиринського полків полетіли царські грамоти, де Виговського названо відступником від присяги і православної віри. За наказом з Москви слобідські полки зайшли на землі Гетьманщини й захопили Миргород і Лубни.
Навесні 1659-го 100-тисячне військо московського воєводи А.Пожарського та козацьке військо самопроголошеного гетьмана І.Безпалого взяли в облогу козаків Чернігівського і Ніжинського полків на чолі з полковником І.Гуляницьким. Війна запалала.
Як ми вже згадували, 28-29 червня 1659р. під Конотопом відбулася головна битва, де гетьман І.Виговський разом з татарським військом Мехмет-Ґерая та за допомогою польського корпусу і сербських найманців завдав нищівної поразки московській армії А.Трубецького.
Історики стверджують, що здобути остаточну перемогу над Москвою Івану Виговському завадила втрата гетьманської булави внаслідок численних помилок. Особливо вражаючим є те, що владу гетьман втратив заледве не одразу після величезного військового тріумфу.
Одна з помилок, на думку фахівців – м’яко кажучи, двоїстість зовнішньої політики: діставши владу, І.Виговський скеровував послів водночас до Москви, Варшави, Відня, Стокгольма, Криму – аби запевнити у вічних дружбі та відданості.
Ще одна помилка: гетьман не знайшов спільної мови із запорожцями та козацькими «низами», чиї інтереси ігнорував, — цим, власне, і скористалися М.Пушкар та Я.Барабаш, підбуривши на спротив найбідніші козацькі верстви.
Не останню роль відіграло й те, що Виговський відверто потурав однодумцям зі старшинської шляхти та власним родичам: дарував маєтки, усіляко сприяв їхньому збагаченню.
Ще — не стримував татар, котрі, після перемоги над Пушкарем і Барабашем, пішли потоптом на Полтаву, Миргород, Багачку, Баранівку, грабуючи, вбиваючи та забираючи в ясир українських людей.
Не пояснив переконливо народові взагалі й козакам зокрема, в чому полягає нагальна необхідність унії з поляками, з котрими українці воювали до того впродовж 10 років, зазнаючи величезних втрат.
Отже, після підписання Гадяцької унії проти Виговського дедалі більше бунтувала старшина. Юрія Хмельницького підтримували досвідчені й сильні І.Богун, І.Сірко, Я.Сомко. Після однієї з Чорних рад, що відбулася 11 вересня 1659 р. в містечку Германівці, Іван Виговський відмовився від гетьманства. Через місяць новий гетьман – Ю.Хмельницький – підписав угоду, про яку ми також уже згадували й за котрою Україна опинилася у складі Московського царства в якості автономії, що її дуже швидко стала втрачати.
Іван Виговський отримав з рук польського короля Барське староство на Волині, з великим труднощами перевіз із Чигирина дружину та малого сина Остапа. Був сенатором Речі Посполитої. Вступив до Львівського православного братства, староствував і в Любомлі.
Потім настав час Великої Руїни: Гетьманщина розкололася на Правобережну та Лівобережну. Юрась Хмельницький відмовився від булави й пішов у ченці. Новим гетьманом – вже лише Правобережжя — став Павло Тетеря, який вбачав у Виговському свого головного конкурента і ставився до нього вкрай вороже.
1664р. польський король Ян II Казимир вступив до України й зазнав поразки: українці чинили шалений спротив загарбникам. Правобережжя охопило велике повстання – і проти поляків, і проти гетьмана П.Тетері, який жорстоко придушував народні виступи.
…Кажуть, буцім коли схопили ватажка повсталих Дмитра Сулимку, той вказав на Івана Виговського як головного підбурювача. Нині, зрозуміло, жодним чином не можна з’ясувати ні факту видачі Виговського Сулимкою, ні самої активної участі колишного гетьмана у підтримці повстання. Однак, за доносом П.Тетері, Київського воєводу Івана Виговського було заарештовано й позбавлено всіх сенаторських прав та привілеїв. Без жодних розслідувань, тим паче – суду, та й взагалі нібито без відома короля, було його роковано до розстрілу.
В березні 1664 р. поляки розстріляли Івана Виговського. Переказували, що коли по нього прийшли, він читав акафіст Пресвятій Богородиці…
_______________________
Майбутній гетьман Іван Виговський народився орієнтовно на початку ХVІІ ст. на Овруччині (нині Житомирська обл.), у родовому маєтку Вигів православного шляхтича Остапа Виговського (інша версія – в містечку Гоголів Київського воєводства, яке було власністю О.Виговського). Крім Івана, в родині було ще чотири сини й донька.
І.Виговський отримав добру освіту – імовірно, в Київській братській школі. Крім української, вільно володів латиною, польською, церковнослов’янською мовами.
Військову кар’єру розпочав у якості «товариша» (кавалериста) в польському «кварцяному» — найманому — війську. 1638р. став писарем у Яцека Шемберка – комісара речі Посполитої над Військом Запорозьким, тоді й познайомився з Генеральним писарем Богданом Хмельницьким.
Служив у війську С.Потоцького, яке розбили козаки 1648р. під Жовтими Водами, потрапив у полон, тричі намагався втекти, був прив’язаний до гармати й мав так сконати, якби Б.Хмельницький не викупив його за коня у тодішнього свого союзника Ісляма Ґерая. Тоді Виговський заприсягнувся Хмельницькому бути довіку відданим і присяги дотримався. Пліч-о-пліч із гетьманом пройшов усю війну, дослужився до посади Генерального писаря і очільника Генеральної канцелярії.
Потім були смерть Богдана-Зиновія Хмельницького, дворічне гетьманування, одна з найбільших українських перемог над загарбницею-Москвою і спроба «європейського вибору» з допомогою загарбниці-Польщі…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
