Вперше в історії проведення виборів в Україні ми отримали найбільшу кількість кандидатів. До офіційного бюлетеня потрапило 39 осіб. Назвати таку кількість проявом демократії складно, оскільки ця ситуація ілюструє провали в системі виборчого законодавства, яке покликане, перш за все, вберегти результати від спотворення.
Цікаво, що вимоги до кандидата несуттєві і їх легко виконати. Таким чином за результатами голосування ми отримали 30 кандидатів, які не набрали й 1% голосів, а разом набрали трохи більше 3%, а це близько півмільйона голосів. Зрозуміло, що ці голоси в такому випадку слід вважати просто втраченими. Частина цих кандидатів була зареєстрована для того, щоб забезпечити максимальне представництво лідерів президентської гонки членами виборчих комісій. Інші займалась тішенням власного самолюбства.
В якості кандидатів і можливих лідерів думок їх часто запрошували (й далі запрошують) на ефіри, вони продовжують коментувати події в країні та роздавати поради як нам жити навіть тоді, коли результати виборів показали, що народ їх абсолютно не сприймає. Будемо сподіватися, ЗМІ таки врахують побажання українського народу, бо їхню позицією він ознайомився більше, ніж достатньо і свій вердикт їхнім «геніальним» ідеям виніс на голосуванні.
А законотворцям на майбутнє…
- Для того, щоб не хапатися за голову від такого «прояву демократії» у вигляді 80-сантиметрового бюлетеня, потрібно посилити вимоги до кандидатів у президенти хоча б тестом на українську мову, збільшенням застави та збором підписів прихильників, щоб технічний кандидат став надто дорогим задоволенням.
- ЗМІ рекомендувати хоча б рідше запитувати думки людей, ідеї яких не підтримує 99,9% виборців України.
- Тим кандидатам, які вже отримали нульову підтримку, рекомендувати завершити свою політичну кар’єру і більше не претендувати на державні посади.
Бо вибори Президента – це процес волевиявлення, який визначає як буде розвиватись країна в майбутні 5 років, а не спосіб збагачення чи засіб підвищення самооцінки.
