wikipedia.org«…з тої миті, коли вона вперше
поглянула на дітей, кожна хвилина
її життя належала їм.»
Оксана Іваненко. Рідні діти
«Тарасові шляхи» я прочитала років у вісім. Ішла поруч із юним Тарасом Шевченком його шляхами, трудними й нерадісними від самого малку. Разом із ним переживала смерть матусі та батька, науку в дяків, роззиралася довсібіч на площах «у Вільні, городі преславнім»… Аж поки на останній сторінці дочитала: «І полинула чутка по всіх шляхах про дивного Кобзаря. І чекали люди його пісень і говорили нишком про волю….»
Тепер би, може, ми сказали, що забагато у повісті пієтету до «старшого брата», але й тоді мене вразили не описи «петербурзьких» шляхів Тараса Шевченка, а саме ті сторінки, де йшлося про його недитяче дитинство.
Пізніше дізналася, що над романом «Тарасові шляхи» його авторка Оксана Іваненко працювала понад 20 років…
13 квітня 1906р. у Полтаві, в родині письменника і вчительки, народилася дівчинка. Назвали Оксаною. Зростала в родині, де любили, знали й шанували все українське. Пізніше письменниця згадуватиме: «З малих років знала «Реве та стогне», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і дорослі, і діти»…
Шестирічною Оксана створила… власний рукописний журнал — «Гриб».
Навчання почала у жіночій гімназії. Потім – уже в більшовицькій державі — робітнича школа. 1922р. вступила до Полтавського інституту народної освіти, працювала в дитбудинку вихователькою. 1926р. закінчила інститут наросвіти – вже Харківський, працювати поїхала до колонії для малолітніх поблизу Полтави, де директором був Антон Макаренко (який, до речі, у своїй «Педагогічнй поемі» зробив молоду виховательку прототипом героїні, Оксани Варської).
Навчаючись в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту педагогіки, Оксана дедалі більше поринає у світ літератури. Відвідує літературні вечори. Знайомиться з Наталею Забілою, Олександром Копиленком, іншими письменниками.
Слід сказати, що захоплення літературною творчістю прийшло до Оксани досить рано: казка «Квіти» була надрукована в гімназійному журналі «Слово», коли авторці було 11 років. Та справжнім початком свого творчого шляху Іваненко називала 1925-й: тоді в журналі «Червоні квіти» з’явилося оповідання «До царя».
По закінченні аспірантури УГДІП Оксана Іваненко якийся час працювала в київській його філії та у видавництві «Молодий більшовик». 1938 року перейшла на творчу роботу. В 1947—1951р.р. була редактором дитячого журналу «Барвінок».
О.Д.Іваненко написала кілька десятків книг: оповідання й повісті для дітей та юнацтва, казки. Чимало уваги приділила розповідям про життя і творчість видатних людей: оповідання про Г.Андерсена, А.Чехова, Д,Гарібальді; повісті «Друкар книг небачених» (про І.Федорова) та «Богдан Хмельницький»; романи «Тарасові шляхи» (про Т.Шевченка),«Марія» ( про Марка Вовчка). Книга спогадів О.Іваненко «Завжди в житті» була 1986р. відзначена Державною премією ім.Т.Г.Шевченка.
Оксана Іваненко багато перекладала українською: твори В.Короленка, А.Моруа, казки Андерсена,братів Грімм.
1984-94р.р. вийшло друком п’ятитомне зібрання творів письменниці.
Померла О.Д.Іваненко 17 грудня 1997р.
А її книги й досі читають та люблять і діти, й дорослі.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
