incognita.day.kiev.uaГеоргій (Юрій) Данилович Шкурупій народився в Бендерах тодішньої Бесарабської губернії, в родині машиніста-залізничника та вчительки.
Мати майбутнього пиьсменника працювала у школі пристанційного містечка Флорешти, тож тут і минуло його дитинство. Родина недовго мешкала у Балті, затим переїхала до Києва.
1920 р. Георгій закінчив Другу Київську класичну гімназію. Навчався у Київському університеті (медичний факультет) та Інституті зовнішніх зносин. Працював на залізниці, сценаристом та редактором на кінофабриці, в редакції газети «Більшовик».
1920 р. Ґео Шкурупій надрукував перші прозові твори — «Ми» та «В час великих страждань» — у літературно-мистецькому альманаху «Гроно». Наступного року в альманаху «Вир революції» вийшла друком низка поезій.
Відвідував літературно-мистецьку групу, створену при альманаху «Гроно» 1920р. з ініціативи Валер’яна Поліщука. До неї входили, крім Шкурупія та самого Поліщука, поети і прозаїки Д.Загул, П.Филипович, Г.Косинка, М.Любченко, художники Г.Нарбут, В.Левандовський, С.Пожарський. Автори «Грона» переважно орінтувалися на «високе мистецтво», сповідуючи «гармонійне співіснування колективу та особистості», тож відмежовувалися від «Пролеткульту» з його «масовізмом» та критикували партійну диктатуру у творчості.
Ґео Шкурупій пише низку теоретичних статей з питань футуризму, виступає у вельми популярних тоді літературних дискусіях, бере активну участь у роботі творчих об‘єднань «Асоціація панфутуристів», ВАПЛІТЕ, «Нова генерація».
Перші збірки його поезій — «Психетози. Вітрина третя» (1922) та «Барабан. Вітрина друга» (1923), написані у футуристичній манері. Невдовзі Ґ.Шкурупій захоплюється неоромантизмом, про що свідчать і його нова збірка поезій «Жарини слів» (1925р.), і тісне спілкування з «неоромантиками» М.Яловим та О.Слісаренком.
1930 р. Ґ. Шкурупій очолив київську «Нову Генерацію», став редактором її видання «Авангард — альманах пролетарських митців Н. Г.». Учасник збірки «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох. Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Микола Бажан» (Київ, 1927).
На початку 1930-х радянська влада розпочала цілеспрямоване нищення української національної культури. Табори на Соловках, які ще Ленін замислив як зони для інтелігентів, почали приймати жертв терору.
3 грудня 1934 р. Ґео Шкурупій був заарештований НКВС та обвинувачений у належності до «київської терористичної організації ОУН».
Відбулося два засідання військового трибуналу, під час яких Шкурупій категорично відкинув обвинувачення, навіть подав письмову скаргу, в якій, зокрема, зазначив: «15/1-35 року я подав заяву на ім’я слідчого НКВС т. Грушевського із вказівкою на неправильний запис моїх показань із вимогою їх виправити і долучити мою заяву до моєї справи. Але цього не було виконано. Тому прошу суд звернути увагу на це тепер. Показання щодо моїх розмов із знайомими мені письменниками (…) записані неправильно. Вони зредаговані, заповнені за думкою слідчого т. Гринера, записані так, як йому хотілося, і не відповідають дійсності. Мої бесіди названі націоналістичними, як і мої настрої. Насправді ж я вказував слідчому, що бесіди були на літературні, історичні і побутові теми. Незважаючи на неправильний запис показань слідчим, вони підписані мною через такі обставини. Протягом усього періоду слідства і, особливо під час допитів, я був підданий слідчим жахливому моральному тискові… Крім того, сильний біль у шлунку, оскільки в мене виразка, і вкрай пригнічений стан від погроз слідчого спричинилися до стану повного отупіння, за якого я вже нічого не тямив. Слідчий користувався моїм станом, примушував підписувати показання, доводячи мене до істерики. Тому прошу вважати ці мої показання недійсними, оскільки фактично вони не мої, а складені за думкою і бажанням слідчого».
Справу було повернуто на додаткове розслідування. На другому судовому засіданні військового трибуналу Шкурупій знову аргументовано спростував звинувачення. Попри те, 1935 р. його засудили до 10 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна та подальшого позбавлення політичних прав терміном на 3 роки. Після вироку етапували на Соловки.
25 листопада 1937 р. «особлива трійка» переглянула справу Ґ.Шкурупія й засудила його до смертної кари. Розстріляний 8 грудня 1937 р. в урочищі Сандармох.
Незадовго до того, 27 жовтня і 1-4 листопада, в Сандармоху було розстріляно понад 1100 політв’язнів, переважно українських митців та науковців.
Жоден із товаришів та однодумців Ґео Шкурупія — українських літераторів – під час «великої чистки» не залишився серед живих…
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
