uk.wikipedia.orgБіолог і патофізіолог, академік Олександр Богомолець належить до тих вчених, чиї імена вписані золотими літерами в історію української й світової науки.
О.О. Богомолець народився 24 травня 1881р. в Києві, у Лук’янівській в’язниці. Там під слідством перебувала його мати Софія Присецька, шляхтянка гербу «Новина» – учасниця ліво-радикальної народницької організації «Південно-російський робітничий союз»(невдовзі її засудили до 18 років каторги). Батько, земський лікар Олександр Богомолець, був також засуджений за участь у революційному русі — до заслання в Сибір терміном на 7 років.
Немовля передали на виховання дідусеві, М.М.Присецькому, в чийому родинному маєтку минуло Сашкове дитинство й де він отримав початкову освіту. Побачитися з мамою хлопчик зміг лише 10-річним, коли його батькові дозволили побачення з дружиною – вона тоді вже була смертельно хвора на сухоти.
Деякий час Сашко мешкає разом з татом у Ніжині. Навчається на відмінно у чоловічій гімназії при Історико-філологічному інституті князя Безбородька.
1895р. Богомольці переїхали до Кишинева, де мешкали у батькового рідного брата Михайла. Так само успішно юнак навчався у Кишинівській гімназії, проте з передостаннього класу був відрахований — «за небезпечний напрямок думок». З великими труднощами «неблагонадійного» хлопця вдалося влаштувати до Першої Київської чоловічої гімназії, яку він закінчив із золотою медаллю.
1900р. вступив до Свято-Володимирського університету – на юридичний факультет, але невдовзі перейшов на медичний. Брав участь у студентських виступах,потрапив під пильне око університетського керівництва. Змушений був перейти на медичний факультет Одеського (тоді – Новоросійського) університету.
Першу наукову роботу обдарований студент оприлюднив, навчаючись на другому курсі.
У лютому 1906р. О.Богомолець на відмінно закінчив унверситет і отримав звання лікаря, а в січні 1907-го був призначений лаборантом на кафедру загальної патології Новоросійського університету. З 1910р. – приват-доцент цієї кафедри.
1909р. Олександр Богомолець захистив у Військово-медичній академії дисертацію на тему: «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Відомий фізіолог, академік І.Павлов був одним з опонентів на захисті й дав високу оцінку роботі молодого науковця.
Невдовзі після захисту Олександр одружився з Ольгою Тихоцькою, шляхтянкою гербу «Наленч». 1911р. у подружжя народився син Олег.
Протягом 1911-12р.р. Богомолець працює у найпрестижніших університетах і клініках Франції та Німеччини, готуючись до здобуття звання професора. Повернувшись, дістає призначення екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Миколаївського університету (нині Саратовський), де працював до 1925р. Саме тут Богомолець викристалізувався як видатний вчений. На той час він у своїй науковій діяльності основну увагу приділяв проблемам імунології. Окрім безспосередньо наукової роботи, займався вдосконаленням технічної бази: створив наукову лабораторію , обладнав її найкращим на той час устаткуванням, частину приладів сконструював самотужки. Ця лабораторія стала потужним центром експериментальної роботи в царині патологічної фізіології.
1917р. очолив саратовські Вищі жіночі медичні курси.
Жовтневий переворот 1917-го Олександр Богомолець сприйняв позитивно: з одного боку, чимало представників тодішньої ліберальної інтелігенції засуджували царат, з іншого – особисто він, Богомолець, мав до режиму власний рахунок: смерть матері.
Під час громадянської війни сам запропонував більшовицькій владі протиепідемічні заходи (в краю вирували холера і висипний тиф). Був старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я, членом комісії з боротьби з тифом, консультантом-епідеміологом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії.
1921р. вийшов друком перший у світі підручник з патофізіології — «Короткий курс патологічної фізіології» — авторства О.Богомольця.
1923р. доктор Богомолець створив протималярійну лабораторію.
У 1925 р. його обрали професором кафедри патофізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету.
У Москві написав відомі наукові праці «Криза ендокринології», «Загадка смерті», «Введення у вчення про конституції і діатез», «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» та інші, розширив і вдосконалив підручник «Патологічна фізіологія».
У 1928-31р.р. О.О.Богомолець очолював Інститут гематології і переливання крові Академії наук. Під його керівництвом було вперше винайдено умови для консервації крові.
1930р. О.Богомольця обрали Президентом Академії наук УРСР. Водночас він став директором Інституту експериментальної біології і патології та Інституту клінічної фізіології АН УРСР (нині обидва ці інститути названі на честь академіка Богомольця).
У Києві вчений багато працює над проблемами патофізіології, ендокринології, онкології, алергії, фізіології й патології сполучної тканини; проблемами старіння організму.
О.Богомолець розробив антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС, або сироватка Богомольця), яка, на переконання вченого, мала стати великим проривом у боротьбі зі старінням та різними хворобами. Як показала практика, автор винаходу певною мірою переоцінив значення АЦС. Але слід також мати на увазі, що під час радянсько-німецької війни сироватка була практично єдиним у тодішньому Союзі засобом, який використовували для швидшого зрощення переламів та загоєння м’яких тканин. Також упродовж усієї війни успішно застсовувалася винайдена Богомольцем методика консервації крові.
Ще одне велике досягнення науковця – розробка вчення про взаємодію пухлини і організму, яке докорінно змінило уявлення про пухлини.
О.О.Богомолець створив цілу школу патофізіологів.
Сучасники згадують О.Богомольця ще й як особистість, для котрої людяність і мужність мали велике значення. Будучи Президентом АН УРСР, Богомолець особисто клопотав про звільнення з тюрем і таборів багатьох репресованих вчених.
Під час війни разом з Академією наук О.О.Богомолець був евакуйований до Уфи. Продовжував роботи в галузі патофізіології стосовно військової медицини. З 1942р. — року – віце-президент Академії наук СРСР.
Навесні 1944р. О. Богомолець повернувся до Києва, працював над відновленням діяльності Академії наук.
Перед тим, у жовтні 1943р., в нього стався розрив плеври на тлі давнього туберкульозу, яким він інфікувався ще немовлям від матері. Останнє погіршення стану здоров’я трапилося у липні 1946-го.
17 липня О.О.Богомолець надиктував синові свої останні доручення. 19 липня вчений помер. Похований у парку, який посадив разом з учнями — біля будівлі Інституту клінічної фізіології.
Переповідають, що смерть академіка страшенно розлютила Сталіна. Він сподівався, що Богомолець зі своїми винаходами дасть йому рецепт безсмертя чи бодай вельми тривалого довголіття.
Влітку 1950р. в Києві відбулося виїзне засідання Академії Наук СРСР і Академії Медичних Наук СРСР. На засіданні вчення О. Богомольця про роль сполучної тканини у формуванні імунної системи людини було затавроване як «антинаукове» й таке, що «не відповідає генеральній лінії радянської фізіології». Його, вже покійного, звинуватили у «насаджуванні ідеалістичного світогляду» та намаганні знівелювати вчення І.Павлова.
Зазнали переслідувань рідні академіка.
Засновані Богомольцем Інститут експериментальної біології та патології й Інститут клінічної фізіології були ліквідовані й відновили свою діяльність лише по смерті Сталіна…
Як і І.Мечников, академік О.Богомолець вважав, що старіння людського організму в 60-70 років є передчасним і викликаним несприятливими умовами життя та хворобами. На переконання Богомольця, людина може – і повинна – жити 125-150 років.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
