zakarpat.brovdi.artПро твори А.Ерделі не раз говорили: «В них є щось таке, що не тліє!»
Цей неповторний, самобутній художник
належить до найвідоміших закарпатців ХХ століття.
Засновник закарпатської мистецької школи, художник, мислитель, письменник,
мистецтвознавець, педагог – А.Ерделі був людиною,яку щедро обдарував Господь.
Перший директор Ужгородського
училища декоративно-прикладного мистецтва. До речі, переповідають, що напередодні 100-річчя
видатного митця керівництво училища заапропонувало назвати заклад ім’ям Ерделі. Місцеві чиновники від культури
заперечили: він, мовляв, «не був заслуженим художником УРСР». Та попри
заперечення, училище таки носить ім’я славетного митця…
Адальберт Ерделі народився у селі Климовиця, в родині вчителя Михайла Гриця та Ілони Цайскі. Охрестив його греко-католицький священик, у хрещенні хлопчик
дістав ім’я Бела. Згодом, за
Чехословачини, його
називали Войтехом, а за радянських часів – Адальбертом.
1901р. Михайло Гриць усіх членів родини переписав на прізвище Ерделі
(угорською Трансильванія називалася Ердей, тобто Лісова країна). Бела на той час мав 10
років. Через рік хлопчик закінчив початкову школу і вступив до Мукачівської гімназії, потім — до
Мараморош-Сігетської вчительської семінарії, а 1911-го – до Угорського художнього інституту. Улюблений вчитель
Адальберта, керівник Кечкеметської
художньої колонії Карой Ференці запросив талановитого хлопця на літній пленер.
Так образотворче мистецтво стало для Ерделі сенсом усього життя.
Отримавши диплом художнього інституту, Ерделі почав працювати вчителем малювання
в Мукачівській вчительській семінарії для хлопчиків та міській школі, яку
згодом очолив.
1918р., по закінченні Першої світової війни, Австро-Угорська імперія
розпалася; 1919-го Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословацької
республіки, й перед усіма вчителями
постала вимога: скласти іспит на знання
державної (чеської) мови.
Бела Ерделі вирішив, що їде до Мюнхена, для стажування у західноєвропейських
художників.
У 1922–1926р.р. Ерделі в Мюнхені вдосконалює майстерність портретиста. Створює портрети
місцевих знаменитостей, опиняється у
вищих колах Баварії. Із задоволенням малює шаржі на відомих осіб для однієї з найпопулярніших газет – «Аугсбургер Абенцайтунг». У престижному місцевому «Скляному
палаці» з успіхом
виставляє свої роботи. Під псевдонімом Джекс видає
автобіографічні романи «Dimon» та «Imen». Протягом
1922–1925р.р. подорожує Німеччиною, Швейцарією, Італією.
1926р. Адальберт Ерделі повернувся до рідного краю. Влаштувався на роботу викладачем
рисунка в Ужгородській міській школі з чеською мовою навчання та в Ужгородській
учительській семінарії. А.Ерделі та ще один
відомий художник – Йосип Бокшай – вирішують організувати приватну школу рисунка. Серед учнів школи були юні
художники, які згодом стали видатними українськими митцями: А.Коцка, А. Борецький, А.Добош…
Виставки полотен А.Ерделі
відбуваються у Братиславі, Празі, Брно. Найуспішніша – у празькому
салоні Топіч навесні 1929р., де автор презентував 50 робіт, 11 з яких придбала
Празька Народна галерея.
У квітні 1929р. А.Ерделі зібрався до Парижа. Планував на три місяці, та виявилося,
що залишає рідні краї більше ніж на два роки…
Оселився в містечку поблизу замку
Гаржілес. Познайомився з головним редактором часопису «Ле петіт Парізьєн» та
банкіром із Брюсселя. Вони згодом допомогли зробити виставки в Парижі й Брюсселі.
Прийшло кохання – з Женев’єв Гожар, донькою
відомого архітектора. Життю й коханню в Гаржілесі присвячений роман А.Ерделі «Найкращі переживання мого життя».
Надихнувшись творчістю французьких митців, захопившись Сезаном та
експресіоністами, 1931р. Ерделі повертається до Ужгорода.
Палко підтримав ідею створення «Товариства
діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі», був обраний його
головою.
12 лютого 1936р. відкрилася виставка закарпатських художників. Експозиція
складалася з 95 робіт 19 авторів, серед яких і критики, й поціновувачі особливо
відзначали роботи Ерделі. 23 лютого 1937р. в павільйоні Міслбека у Празі виставку закарпатських митців відкривали прем’єр-міністр та міністр освіти
Чехословацької республіки.
Восени 1938-го — навесні 1939-го Закарпаття окупували угорські війська. У травні 1939р. була
створена Спілка художників Підкарпаття, яку очолив Ерделі.
Діяльність Спілки загальмувалася з наближенням фронту Другої світової.
Восени 1945р. А.Ерделі ініціював створення
художнього інституту, навіть відбулися вступні іспити. Однак радянська влада
відкрити інститут не дозволила. Натомість у 1946р. було створене Ужгородське державне художньо-промислове
училище. Його директором призначили А.Ерделі.
Художникові, вихованому на мистецьких традиціях Західної Європи, було
просто неможливо зрозуміти, чому замість викладання живопису, рисунка, історії
мистецтва, мистецтвознавства — студенти
мають вивчати історію КПРС та «наукові» атеїзм з комунізмом, писати реферати за
роботами В.Леніна.
Через рік А.Ерделі усунули від керівництва навчальним закладом. Репресії
проти духовенства, землевласників, інтелігенції стрімко набирали обертів. Почався шалений тиск і на «агента імперіалізму» Адальберта Ерделі. На
зборах обласної організації Спілки
художників УРСР гостро засудили «формалізм» у творчості А.Ерделі, звинуватили у «протиставленні» єдино правильному ідеологічно напрямкові – соцреалізму.
Ерделі відсторонили й від керівництва обласною організацією Спілки
художників, на його картини перестали надходити державні замовлення, обласна
преса за вказівкою «згори» розгорнула кампанію цькування.
1952р. видатний художник збирав по інстанціях документи
про свою трудову діяльність для оформлення мізерної пенсії. «Пенсійні» чиновники
вимагали довідок з місця роботи за всіх режимів, які були в Закарпатті. Й це
було не єдиним відвертим знущанням. У своєму щоденникові митець якось
занотував: «От так! Поволі все в мені
руйнується. Як художник – постійно побитий; як вчитель – викопканий; як
пенсіонер – позбавлений ґрунту; як живий – невмирущий; як напівживий – мертвий;
маю стати на шлях мільйонів людей – піти геть тихо, стати землею у вічній темряві і гарно подякувати за
багато гарних днів, які мені дав Господь»…
Накотилася депресія. Стався інфаркт.
Зі смертю кривавого Сталіна
цькування дещо стишилися. Ерделі почав готувався до
першої за радянських часів персональної виставки. У каталозі до виставки було зазначено 56 робіт. 4 грудня
1954р. у Закарпатській
обласній картинній галереї виставка відкрилася. У вступній
статті до каталогу виставки було всього:
критики «буржуазного» періоду творчості, плескання по плечу на знак схвалення
його «прозріння», задоволення у зв’ язку з засвоєнням методу соціалістичного реалізму…
Виставка була успішною. Дві роботи – «Заручені» та «Портрет солістки
Закарпатського народного хору Клари Балог» — вирушили до Варшави, на радянську художню
виставку.
Однак серце не витримало. Влітку 1955р. митця шпиталізували.
У полудень 19 вересня 1955р. видатного художника Адальберта Ерделі не стало…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи
Томенка «Рідна країна»
