«Поклін тобі, закований мій краю,
Тверда колиско велетнів-рабів!
Дивлюсь на тебе й серцем завмираю,
Із груди рветься розпучливий спів…»
Тверда колиско велетнів-рабів!
Дивлюсь на тебе й серцем завмираю,
Із груди рветься розпучливий спів…»
П.Карманський
Петро Карманський був талановитим не лише в поезії.
Обдарований публіцист, літературний
критик, відомий громадський діяч – він
зробив значний внесок у розвиток української культури.
Народився в містечку Чесанові Любешівського повіту (нині Польща), в родині ремісника. Навчався
в українській гімназії в Перемишлі.
Від 1899 р. вірші Петра Карманського з’явилися в журналі «Руслан», тоді ж вийшла друком перша поетова збірка з дещо застановляючою назвою — «З теки самовбивці».
Молодий чоловік записався до Дьвівського університету, на
філософський факультет. Грошей на навчання не бракувало – їх просто
не було, тож довелося ставати до праці.
Познайомився з І.Франком, В.Стефаником, Л.Мартовичем, М.Яцківим,
М.Павликом.
1900 р. Карманський вирушає до Ватикану. Вступає до «Колегіум рутеніум», де
навчається 4 роки поспіль, аби знову повернутися до Львова. Поринає у місцеве
літеартурне та громадське життя: відвідує лекції М.Грушевського, О. Колесси; читає статті І.
Франка, О. Маковея; друкується в журналі «Літературно-науковий вісник» та газеті
«Діло».
1906 р. Петро Карманський очолив редакцію часопису «Світ», звідки взяло початок
літературне угруповання «Молода муза» ( об’єднання, що постало у Львові 1907р.
за прикладом новітніх на той час рухів
за оновлення літератури — «Молодої Бельгії», «Молодої Франції», «Молодої
Австрії», «Молодої Польщі».) «Молодомузівці» чи українські модерністи намагалися поєднати сучасну манеру поетичного
письма з українськими традиціями. Проти
естетики модерністів виступав І.Франко. Проте в рецензії на збірку П.Карманського «Ой
люлі, смутку!» Франко відзначив «…високий тон і пафос, що нагадує церковні
гімни, релігійний запал — релігійний не в значенні якої-небудь вузької
конфесійності, але тим, що автор поневолі кожде явище, кожду життєву загадку
підносить на той високий рівень, де щезають буденні дрібниці і відкриваються
основні проблеми людського духу й людської етики, контрасти і конфлікти добра і
зла, права й обов’язку».
1907 р. П.Карманський
опинився у в’язниці — за підтримку боротьби студентства за Український університет.
Звільнившись, працював домашнім
вчителем, викладав
у гімназіях Золочева та Львова, поки не отримав посаду вчителя
у Тернопільській
українській гімназії.
1913 р. Карманський
вирушив до Канади з лекціями на історичну
та літературну тематики. Створив у Вінніпегу українську читальню.
На початку Першої світової війни Петро
Карманський перебуває в Тернополі. Звідти вирушає до Відня. Працює в німецьких
таборах для українських військовополонених. Стає одним з прорвідних діячів
ЗУНР, затим виконує важливі дипломатичні
завдання Української Народної Республіки за кордоном (зокрема, збирає пожертви
для ЗУНР). Протягом майже 10 років
мешкає в Бразилії, займається громадською діяльністю, редагує газету
«Український хлібороб».
1917р. виходить друком збірка поезій «Al fresco», 1923 р. — «За честь і волю». У першій із названих збірок поет констатує, що
для нього «молодомузівські» ідеї залишилися в минулому. З’явилися сатиричні, ба
навіть гротескові інтонації. У другій виринають піднесення та захоплення
рідним народом, який змагається за право бути «свобідним»
на своїй землі.
1931 р. П.Карманський
повернувся до рідного краю. Вчителював у Дрогобицькій гімназії. 1936 р. видав
книгу спогадів «Українська богема».
1941 р. у Києві
вийшла друком збірка поезій Петра Карманського «До сонця» — зі вступним словом
М.Рильського.
Помер В.С.Карманський 16 квітня 1956 р. Перед тим
наполегливо перекладав «Божествену комедію» Данте. Встиг побачити надрукованою
її першу частину — «Пекло» (готувалася у співавторстві з М. Рильським).
Ніколи не забував про свою дружбу з І.Франком. Очолював
його меморіальний музей, писав про нього
поему.
Загалом
по Другій світовій війні П.Карманський друкувався дуже мало. Збірка «На ясній
дорозі» вийшла аж 1952-го, але це вже була геть «не його» творчість. Скоріше –
данина радянському режимові з його
сталінським «реалізмом»…
Проте нам, напевне, цінні найбільше і ліричні вірші Карманського, й його піднесено-патріотичні твори, якими він сподівався пробути свій народ для боротьби за волю:
Щоби той люд не вмер для всякої надії
Й відчув пекельний біль відвічних ран,
Щоб викував з оков гармати крицевії
І показав, що він не раб, а великан!
«Рідна країна»
За матеріалами
інтернет-видань
