У кожної людини є свій куточок на планеті, де вона відчуває себе по-справжньому спокійно та комфортно. Не зважаючи на плин часу, ми можемо перебувати там годинами, днями, місяцями або навіть роками. Забуваючи про все, ми поринаємо у світ мрій та романтики. Хочу поділитися з вами враженнями про своє рідне місто. Воно має велику центральну площу, на яку щоранку прилітають голуби та чекають, аби їх погодували свіжоспеченим буханцем хліба. Аромат пахучої випічки завжди чутно у найвіддаленіших провулках міста. Я щоразу йду за цим ароматом у відчинену крамницю та купую найбільшу булку, розуміючи, що навряд чи донесу її цілою додому. Біля площі стоїть один із перших в Україні пам’ятників Тарасу Шевченку. Не можна не згадати історію цього прекрасного постаменту, адже ще влітку 1845 року поет вирішив завітати до міста на Іллінський ярмарок, який був одним із найбільших на Лівобережній Україні. Після від’їзду Тараса Григоровича роменські залізничники вирішили встановити пам’ятник українському генію. Вони попрохали про допомогу у його створенні свого земляка – Івана Кавалерідзе. Відомий архітектор працював тут у відділі народної освіти, викладав малювання у шести школах і вів міський драмгурток. Іван Петрович погодився на пропозицію і разом із цілим колективом однодумців та при допомозі місцевої “Просвіти” невдовзі здійснив свій задум. Особливістю пам’ятника є те, що він установлений на тому місці, де в 1845 році стояв намет Тараса Шевченка. Письменник зображений сидячим у глибокій задумі. На глибі викарбувані рядки з поезії Шевченка “Марку Вовчку. На пам’ять”: ..І оживу, і думу вольную на волю, із домовини воззову».
Поруч із пам’ятником розташувався чудовий парк, яким завжди прогулюються молоді пари або ж великі дружні родини. Я полюбляю саме тут посидіти та насолодитися атмосферою улюбленого міста. Якщо прислухатися до тиші, можна почути, як кленовий листок легеньго падає на землю та як принишкла білочка десь у кущах. По дорозі я зустрічаю заклопотаних місцевих жителів, які поспішають зайти у вже майже заповнений автобус та поїхати на роботу. Тим часом на ринку розкладають свій товар колоритні продавчині. Між наметами бігає безтурботна малеча та, смикаючи матусь за руки, вимагає, аби їм купили бажану цукерку. Особливо зачаровує архітектура: невеличкі будівлі вигідно розташувалися увздовж вулиць, крізь віконце видно, як дідусь розгортає щойно надруковану газету та уважно читає погоду на завтра. До речі, погода тут примхлива та не завжди тепла. Але це місто насичене добротою та щирістю, аромат квітів надихає на нові мрії та бажання, а сміх діточок завжди піднімає настрій. Прочитавши усе, ви напевно подумали, що я розповідаю про Київ або затишний куточок Львова… і ви помиляєтесь. Адже існує містечко у Сумській області під назвою Ромни. Потрапивши сюди, ви обов’язково згадаєте мої роздуми та відчуєте ті самі почуття до нього, що і я. Ваша душа наповниться радістю та теплом, а сердце переповнятимуть позитивні емоції та гарний настрій. Тож не прогавте можливість опинитися у цьому прекрасному місці та побачити усе на власні очі!
Надія Мішина, студентка першого курсу
факультету систем та засобів масової комунікації ДНУ ім. О. Гончара
