За деякими джерелами, 8 лютого 1106 (1109) року великий князь Київський Володимир Мономах закінчив роботу над «Повчанням дітям». Цей перший у княжій Україні-Русі дидактично-художній твір зберігся в кількох неповних частинах (без закінчення) у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ».
У вступі до твору, який називають пам’яткою педагогічної літератури, князь Володимир пояснює, що, вже «сидячи на санях» (себто незадовго до смерті, адже у Давній Русі небіжчиків везли ховати саньми незалежно від пори року), він хоче залишити своїм дітям повчальні настанови.
«Повчання» складається з власне повчань та прикладів з власного князевого життя.
У першій частині твору Володимир напучує дітей дотримуватися Божих заповідей, постійно молитися, в жодному разі не клястися Божим іменем – ні коли говориш добрі речі, ні, тим паче, коли говориш лихі.
Допомагати злиденним, заступатися за вдів та сиріт, вступатися за слабких перед сильними.
Не бути лінивими, за всім пильнувати самостійно, не покладаючись на воєвод та тивунів. Не дозволяти їм знущатися з людей, коли йдуть по данину.
Не лінуватися, не приділяти багато часу їжі та питву, не знімати ніколи зброї , мало спати на війні.
Не вдаватися до обману та блуду, бо вони знищують і душу, й тіло.
До всіх людей ставитися шанобливо, незважаючи на їхнє становище. Дружину свою любити, але великої влади над собою їй не давати. Багато вчитися.
Другу частину Мономах присвячує власному життєввому досвідові. Розповідає, що всього досягав ціною великих зусиль. Ходив на лови, вполював багато звірів. Приручав диких коней. Не раз був поранений: два тури підкидали його разом з конем; бив рогами олень; топтав копитами лось. Усе і всюди князь робив самотужки – і на війні, й на ловах, і вдень, і вночі.
Обов’язки дітей, як їх бачить Володимир Мономах, складаються теж із двох частин: загальнолюдські та княжі. Князі, окрім виконання загальних для всіх людей обов’язків, мають дотримуватися певних правил суто князівських і за мирних часів, і під час війни.
Гуманістичний стрижень «Повчання» — завжди залишатися людиною й допомагати іншим.
А це — основні повчання Володимира Мономаха(в інтрепретації сучасною мовою):
«Не забувати убогих та якщо можете, по силі нагодуйте їх і подавайте милостині безбатченкам. Та вдову обороніть, не дайте більш дужим згубити людину. Ким би він не був, невинний чи винуватий перед вами, не губіть та не веліть позбуватися його; якщо і провинився хто в смерті, не плюндруйте християнської душі.»
«Якщо, все ж таки, вам прийдеться цілувати хрест перед братами рідними або перед будь-ким, то насамперед запитайте власного серця, на чому ви спроможетеся стояти непохитно, і тільки-тільки після цього цілуйте. А давши клятву, не переступайте її, бо ви згубите душу свою.»
«Повік-віків не майте гордощів у серці своєму і у розумі, а проголосіть : сьогодні я живий, а завтра помру; усі ми смертні.»
«Старих поважайте, неначе батька, а молодих, як братів своїх рідних.»
«Не лютувати словом, не паплюжити нікого в розмові, не сміятися забагато. Очі тримати додолу, а душу ввись.»
«В домі своєму не лінуйтесь, та за всім пильнуйте самі, не покладайтесь на Бога чи на отрока, аби не насміялися люди ні над оселею вашою, ні над вашим обідом.»
«Обману остерігайтесь,та пияцтва, та облуди, від того душа ваша гине і тіло.»
«Куди б ви не вертали стежину рідною землею, не давайте творити зло та шкоду отрокам своїм ні у селах, ні у посівах, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли та де б не затрималися, наситьте та напийте нужденного.»
«Хвору людину провідайте. Небіжчика проведіть в останню дорогу, адже усі ми смертні.»
«Щонайбільше поважайте гостя, звідкіля б він до вас не прийшов: простий або вельможний, або посол; якщо не маєте змоги по шанувати його подарунком, то хоча б пригостіть його їжею та питтям, адже він, пересуваючись далі, возвеличить вас у всіх землях доброю або злою людиною.»
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
