Черговий етап пенсійної реформи цими днями є однією з найпопулярніших тем. Воно й не дивно, адже уряд щосили просуває законопроект №6677 про запровадження накопичувальної системи обов’язкового державного пенсійного страхування, що вже само по собі наштовхує на певні висновки. Його головна фішка в тому, що всіх громадян нашої країни, молодших за 35 років, хочуть зобов’язати накопичувати собі на пенсію через недержавні пенсійні фонди.

Про те, що документ має підтримку Кабміну, свідчать виступи міністра соціальної політики Андрія Реви, який категорично проти, щоб — навіть на перехідний період — роль накопичувального фонду взяв не себе Пенсійний фонд України. Проте незалежні економічні експерти, нехай і обережно, але кажуть про можливість виникнення нової фінансової піраміди. Причому в масштабах держави, та ще й без можливості для людей відмовитися від участі в цьому «проекті».

І хоча у профільному комітеті Верховної Ради є поки що лише цей законопроект (комітет вже рекомендував його до першого читання), існує і Концепція розвитку накопичувального рівня системи пенсійного забезпечення, розроблена в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Ця концепція вже у квітні обіцяє стати основою для альтернативного законопроекту. Щоправда, ніхто не конкретизує, чи будуть у результаті в парламенті розглядатися два окремих документи або законодавці спробують об’єднати їжака і вужа. Рішення, судячи з усього, доведеться ухвалювати вже цієї весни. Ми ж, поспілкувавшись з експертами, спробували розібратися, чи дійсно — в разі запуску другого рівня пенсійної системи — старість громадян нашої країни стане забезпеченою.

Напевно, варто нагадати, що насправді відповідно до чинного законодавства в нашій країні існує три рівні пенсійної системи. Це всім звичний і зрозумілий солідарний, або перший рівень (громадяни, які працюють, сплачують єдиний соціальний внесок, левова частка якого після розщеплення потрапляє до Пенсійного фонду, а звідти виплачуються пенсії). Добровільний накопичувальний, або третій рівень (тут давно вже залучено недержавні пенсійні фонди, куди, відкривши спеціальний пенсійний рахунок, українці можуть за бажанням перераховувати гроші), теж працює не один рік, хоч і не став надто популярним. І обов’язковий накопичувальний, або другий рівень, який, як стверджує віце-прем’єр Павло Розенко, треба було запустити ще 14 років тому. Але, як бачимо, у влади дійшли до нього руки тільки зараз. У жовтні минулого року, коли в Раді затверджували пенсійну реформу (закон про підвищення пенсій), вона пройшла тільки після внесення поправки про те, що з січня 2019-го має запрацювати рівень обов’язкового накопичення на пенсії. Тепер, кажуть в уряді, потрібно терміново створити законодавче поле для старту цієї системи.

«У нас кількість платників внесків практично така сама, як і пенсіонерів, а з 22% єдиного соціального внеску до ПФУ надходить менш як 19%, тому що є розщеплення на чотири види страхування. Цього дуже мало, щоб забезпечити прийнятний рівень пенсій, — пояснює «Ракурсу» провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАНУ економіст Лідія Ткаченко. — І хоча поки що в Україні з недержавними пенсійними фондами гучних скандалів не було, проблеми там є. Сам факт, що 95% внесків, що надійшли в систему недержавного пенсійного забезпечення за весь період її існування, — це кошти роботодавців, означає, що недержавні ПФ так і не навчилися залучати людей до персональних накопичень. Це, зокрема, одна з причин, чому виникла гостра потреба в запровадженні обов’язкової накопичувальної системи».

Але в будь-якому разі, зазначають експерти, потрібно дуже добре подумати, яку модель обрати: децентралізовану, централізовану або змішаний тип.

У разі форс-мажору гроші обіцяють повернути

Суть законопроекту №6677 у тому, що всі українці, які працюють і є молодшими за 35 років, у перший рік роботи другого рівня пенсійної системи (тобто якщо все піде за планом, то з 1 січня 2019 року) повинні будуть щомісяця відраховувати по 2% зі своєї зарплати на спеціальні пенсійні рахунки, відкриті в недержавних пенсійних фондах (НПФ). З кожним роком внески будуть збільшуватися на 1% — до 7%, які можуть бути зафіксовані у 2024 році. Автори законопроекту пропонують пом’якшити фінансове навантаження на тих, хто працює, скасувавши військовий збір (сьогодні це 1,5%) і зменшивши з 18% до 15% податок на доходи фізичних осіб, тобто фактично перевести це фінансове навантаження на бюджет країни. Не забули в законопроекті й про громадян старшого віку, але для них передбачено добровільну участь у другому рівні.

Функціювання запропонованої моделі накопичувальної системи пенсійного страхування, як сказано в пояснювальній записці до законопроекту, по-перше, сприятиме розвитку фінансового сектора економіки, залученню потужного внутрішнього довгострокового інвестиційного ресурсу в національну економіку. А це, на думку авторів, дасть величезний поштовх для динамічного економічного зростання та якісної модернізації країни. А по-друге, що вкрай важливо для людей, яких зобов’яжуть сплачувати внески, передбачена можливість успадкування накопичених пенсійних заощаджень, а також їх повного або часткового використання до настання пенсійного віку в разі якихось форс-мажорних обставин. За словами Наталії Веселової, одного з авторів документа, ці кошти можуть знадобитися на лікування важких захворювань, у разі настання критичних життєвих ситуацій, а також необхідності оплати освіти дітей або, наприклад, на придбання житла. Що цікаво, передбачається, що повернуть не лише сплачені внески, а й відсотки, що накопичилися за всі роки, протягом яких людина їх сплачувала.

Недержавні фонди — наше все?

Проектом закону запропоновано децентралізовану модель функціювання накопичувальної системи пенсійного страхування. Як пояснює Наталія Веселова, це означає, що застраховані особи для участі в накопичувальній системі пенсійного страхування обиратимуть недержавні пенсійні фонди, в яких вони захочуть формувати свої обов’язкові пенсійні накопичення. Причому, як стверджує народний депутат, люди також отримають можливість в будь-який момент перейти з одного недержавного ПФ до іншого.

При цьому управління пенсійними активами в накопичувальній системі, як сказано у проекті закону, мають здійснювати компанії з управління активами (КУА) відповідних недержавних пенсійних фондів, а зберігання активів забезпечуватимуть зберігачі цих фондів (по суті, банківські установи). Причому КУА та зберігачі — з-поміж компаній і банків-зберігачів, які не лише мають відповідні ліцензії, а й відповідають певним критеріям, — мають обиратися радами тих НПФ, які братимуть участь у другому рівні пенсійного страхування.

Якщо зовсім просто, то люди не лише повинні будуть сплачувати певний відсоток зі своєї зарплати на особистий пенсійний рахунок у недержавному пенсійному фонді, а й для початку самостійно визначитися з вибором цього самого недержавного ПФ. «Якщо людина, яка працює, сама не вирішить, який НПФ їй підходить, вибір за неї зробить її роботодавець. Такий підхід є неправильним, оскільки не можна дозволяти роботодавцям, які зазвичай не надто переймаються інтересами своїх співробітників, розпоряджатися частиною їхньої зарплати, — вважає Лідія Ткаченко. — Звичайно, краще, якби вибір за всіма можливими опціями робила сама людина».

«Разом з тим треба бути готовим, що переважна більшість людей — з огляду на свою зайнятість, загальноприйняту модель поведінки, небажання розбиратися або інші речі — не захоче цим перейматися, — продовжує експерт. — Але оскільки передбачається, що внески будуть обов’язковими, то постає запитання: як і за що ці фонди між собою конкуруватимуть? По суті, конкуренція зведеться до переманювання один в одного учасників-платників і методів, якими вони це робитимуть: через рекламу, маркетингові хитрощі тощо. А результатом буде ще більше подорожчання їхніх посередницьких послуг і, відповідно, зменшення майбутніх пенсій».

Що цікаво, якщо спочатку законопроект вносився в парламент трьома народними депутатами — представниками фракції БПП Юрієм Солов’єм і Павлом Різаненком і позафракційною Наталією Веселовою, — то його доопрацьований варіант підписаний вже шістьма десятками народних обранців, серед яких — всі політичні сили, представлені в Раді. Що це — дивовижна одностайність настільки різних за своїми переконаннями людей, загальний фінансовий інтерес чи щось третє? Хоча в те, що всі разом раптом без жодної вигідної причини настільки полюбили недержавні пенсійні фонди, якось не віриться. Як, втім, і в те, що хтось із них хоч на мить полюбив народ, який їх обрав.

І хоча профільний комітет парламенту рекомендує Верховній Раді ухвалити за основу законопроект №6677, у Головного науково-експертного управління ВР до нього безліч зауважень. «При розгляді законопроекту варто взяти до уваги необхідність створення умов для подолання об’єктивних перешкод для ефективного функціонування недержавних пенсійних фондів (НПФ) в Україні. За даними Нацкомфінпослуг, на 31 березня 2017 року НПФ були сплачені пенсійні внески на суму 1,9 млрд грн, тобто на одного учасника припадало 2272 грн. У Нацкомфінпослуг підрахували, що за квартал приватна особа відкладає в середньому 137,8 грн. Розмір відрахувань юридичних осіб — 6,73 тис. грн. При цьому потрібно пам’ятати, що юридичні особи платять по рахунках близько 780 тис. фізичних осіб, — йдеться у висновках цього управління за підписом першого заступника керівника управління С. Гудзинського. — Проте, за інформацією учасників ринку, більшість угод заморожена, оскільки відрахування по них були припинені під час кризи 2008–2009 років або після 2013 року».

Не можна забувати й про те, що під час «банкопаду» багато фондів втратили свої заощадження в банках-банкрутах. А основними інструментами, за даними Нацкомфінпослуг, є депозити (40,3% активів) і ОВДП (42,3%). В облігаціях зберігається 9,3% коштів, на частку інвестицій у нерухомість припадає 3,8%. До того ж депозитні кошти фондів, відповідно до закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб, прирівнюються до депозитів юридичних осіб, гарантуються державою і відшкодовуються за залишковим принципом. Поки ж пенсійним фондам не вдалося отримати відшкодування по жодній справі: втрат не уникнув навіть недержавний пенсійний фонд Національного банку України — від вкладень в облігації та акції майбутні пенсіонери-співробітники НБУ втратили близько 0,9 млрд грн.

Коли в гру вступає Єдиний накопичувальний фонд

Якщо ж говорити про концепцію обов’язкового накопичувального рівня пенсійної системи, розроблену Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку, то, за словами члена НКЦПФР Олександра Панченка, під час його розвитку в Україні пропонується взяти за основу комбіновану модель. В такому разі ключовим елементом системи буде Єдиний накопичувальний фонд (НФ) як окрема юридична особа у вигляді непідприємницького товариства.

«Концепція НКЦПФР передбачає допущення до роботи на другому накопичувальному рівні недержавних пенсійних фондів, адміністраторів та КУА, тобто суб’єктів третього рівня, — роз’яснює Олександр Панченко «Ракурсу». — Але для роботи на другому рівні вони мають відповідати більш високим вимогам, які стосуватимуться капіталу, репутації керівництва компанії та ключових фахівців, прозорості структури власності, розкриття інформації, зокрема й про винагороду, ІТ-систем, впровадження внутрішнього аудиту та контролю, ризик-менеджменту тощо. Вони повинні будуть вирішити наявний в переважній більшості випадків конфлікт інтересів між адміністратором, НПФ та радою».

Основні відмінності законопроекту №6677 і концепції НКЦПФР якраз і полягають у тому, що проект пропонує персоніфікований облік учасників здійснювати децентралізовано за допомогою адміністраторів — при тому, що Пенсійний фонд дублюватиме цей облік у себе. А концепція передбачає, що такий облік буде здійснюватися через «єдине вікно» в ПФУ. У першому випадку пенсійні активи розпорошуються між різними НПФ, якими управляють різні КУА, а перехід з одного недержавного ПФ в інший ускладнюється процесом переказу грошей. У другому — всі активи належать Єдиному накопичувального фонду, тому поміняти компанію, яка управлятиме активами, — завдяки тому, що всі пенсійні активи перебувають в одному фонді, — насправді доволі просто.

Важливим є і момент вибору: згідно із законопроектом, пасивні учасники розподілятимуться між різними НПФ роботодавцями, що, у свою чергу, залишає ймовірність «любові за примушенням», коли роботодавець диктуватиме власні умови, керуючись явно не інтересами свого співробітника. Концепція ж передбачає, що якість управління вкладами пасивних учасників, які не зроблять усвідомлений вибір, забезпечуватиметься через прозорий механізм автоматичного розподілу пенсійних активів між КУА, заснований на успішності їхньої діяльності.

Проектом закону пропонується збільшити внески з 2% до 7%. Згідно з концепцією, максимальний розмір внеску до накопичувальної системи з часом становитиме 15% (за оптимістичними прогнозами, він досягається за період 7–16 років), але збільшення відбуватиметься не автоматично по 1% щороку, як пропонується законопроектом, а при збільшенні заробітної плати (10% від суми щорічного збільшення). Крім того, децентралізація системи залишає досить високі ставки комісій за обслуговування — до 3,5%, що може зменшити розмір загальної суми пенсійних накопичень громадян майже на 30%, стверджують економісти. Єдиний же накопичувальний фонд дозволить мінімізувати витрати на утримання системи, що збереже істотну частку пенсійних заощаджень. Цільові витрати на обслуговування в такому разі обмежуються 0,5%.

Як мінімізувати ризики

Але в будь-якому разі для майбутніх пенсіонерів, яких зобов’яжуть самостійно накопичувати гроші на пенсійних рахунках, чи не найважливіший момент при запровадженні обов’язкового накопичувального рівня — це питання гарантій. Молодий київський підприємець, з яким вдалося поспілкуватися, у відповідь на запитання, чи хоче він накопичувати гроші на окремому рахунку собі на пенсію, відразу ж поцікавився: мовляв, а хто гарантує, що ці гроші, по-перше, до моменту мого пенсійного віку не знеціняться, а по-друге, що їх узагалі мені повернуть? Погодьтеся, питання не пусті.

За словами Олександра Панченка, якщо говорити про варіанти гарантій збереження пенсійних внесків учасників другого рівня, то це або прямі державні гарантії на розмір внесків, або страхування вкладів, або постійний ретельний контроль з боку держави, в тому числі й за дотриманням визначеного бенчмарку (показник, використовуваний для оцінки стану ринку). «Перший варіант призведе до суттєвого навантаження на державний бюджет, тому ймовірність його вибору мінімальна, — вважає Олександр Панченко. — Другий — до зниження прибутковості пенсійних накопичень через регулярні відрахування на страхування вкладів. Третій варіант не дає прямих гарантій, але має на меті встановити якісний показник — бенчмарк — і постійно стежити за його дотриманням (з боку ради НФ і регулятора ринку)».

Як запевнили «Ракурс» у НКЦПФР, мінімізація ризиків досягатиметься завдяки таким чинникам:

— високим вимогам до професійних посередників, які працюють з пенсійними активами: компаній з управління активами, банків-зберігачів тощо;

— мінімізації адміністративних ризиків шляхом централізації частини функцій;

— запровадженню багаторівневої системи контролю з принципом превенції ризиків за дотриманням вимог установами накопичувальної системи;

— єдиній обліковій політиці для всіх установ і єдиному програмному забезпеченню.

При цьому консолідація інформації дозволить оперативно реагувати — давати рекомендації КУА щодо структурних ризиків під час інвестування в разі надмірної концентрації. А консолідація нагляду за всіма установами накопичувальної системи в одному регуляторі (НКЦПФР), який нестиме повну відповідальність, підвищить якість цього нагляду.

Проте ризики в будь-якому разі залишаються. «Найскладніший і найвідповідальніший процес в роботі цієї системи — інвестування. Щоби гроші не знецінилися внаслідок інфляції, щоби був якийсь чистий, реальний інвестиційний дохід, щоб люди дійсно отримали якомога більшу пенсію, треба мати надійні й прибуткові інструменти, куди ці гроші вкладати, — зазначає Лідія Ткаченко. — Для економіки було б краще, щоби пенсійні кошти вкладалися безпосередньо в акції підприємств. Але з цим у нас проблема: кількість великих підприємств постійно скорочується, замало повноцінних корпорацій, бракує корпоративного духу управління. Як один з можливих варіантів зараз передбачається доволі велика програма приватизації державного сектора. Тому частину пенсійних коштів може бути вкладено в приватизацію (корпоратизацію) держпідприємств, хоча це теж треба робити дуже обережно».

Експерт вказує і на той факт, що ключова роль у накопичувальних системах належить компаніям з управління активами, оскільки саме вони опікуватимуться інвестуванням. І накопичення коштів на рахунках майбутніх пенсіонерів залежатиме насамперед від них. А роль недержавних пенсійних фондів у цій системі чисто посередницька, особливо якщо йдеться про обов’язкову систему, де внески надходять регулярно, без додаткових зусиль щодо їх залучення. «Важливо також, щоби банки-зберігачі відповідально виконували свої функції, зокрема щодо контролю руху коштів, щоб не було конфлікту інтересів тощо, — каже Лідія Ткаченко. — А ось хто виконуватиме адміністративно-посередницькі функції, насправді не так уже й важливо, головне — щоб нормально був налагоджений процес інвестування. Хоча різниця у вартості оплати послуг різних адміністраторів теж відіб’ється на результатах накопичення».

З одного боку, ці заощадження людина робить для себе. З іншого, не можна бути вільним від держави, в якій живеш. Тобто, на думку експерта, «якщо ви живете в країні, де не все гаразд із виконанням закону, де не дуже добре працюють державні установи, де поки що доволі слабкий фінансовий нагляд, ризики будуть завжди, в усіх формах накопичення». А тому в те, що обов’язковий накопичувальний рівень пенсійної системи зробить українських пенсіонерів реально багатшими, віриться якось дуже мало.