Якщо проаналізувати зміну цін на споживчий кошик та зміну курсу гривні до долара, то можна побачити, що:

– з грудня 2001 року вартість споживчого кошика виросла у 6,51 рази, а курс долара виріс у 4,94 рази.

– внаслідок девальваційної лавини запущеної у 2014 році тенденція кардинально змінилася і з грудня 2013 року вартість споживчого кошика виросла у 2,39 рази, а курс долара виріс у 3,16 рази.

Внаслідок такої девальвації доходи населення були знецінені й українці стали найбіднішими в Європі, а вартість життя в Україні стала одна із найдешевших у світі.

Чому ж НБУ може мріяти про інфляцію в 6% річних тільки у своїх прогнозах?

1. З 2014 року між збільшенням курсу долара та інфляцією є дуже висока залежність, здорожчання долара на 10% призводить у майбутньому до збільшення вартості споживчого кошика на 5,2%.

Чому така залежність? Тому що Україна:

– досить суттєво залежить від критичного імпорту (нафта, газ);

– тепер вартість електроенергії враховує вартість вугілля в Європі через формулу Роттердам+;

– велика доля імпортної продукції на споживчому ринку України;

– безвіз призвів до суттєвої інтеграції ринку праці України до польського ринку;

2. Люди хочуть повернути свої зарплати в доларовому еквіваленті, які були до 2014 року, а зарплати людей враховуються в цінах на товари та послуги.
А тепер подивимося на середньорічний курс гривні до долара закладений у Бюджетній резолюції на 2019-2021 рік:

2019 рік – 30,5 грн за дол

2020 рік – 31,4 грн за дол

2019 рік – 31,8 грн за дол.

Тому ніяке підвищення ставки рефінансування не допоможе НБУ досягти інфляції в розмірі 6% за такої економічної політиці і НБУ прийдеться знову писати, що їм щось завадило виконати їх цілі по інфляції.