18 травня 1944 року радянська влада почала масове вигнання кримських татар з рідної землі.
Кримських татар та українців об’єднує не лише давня історія, а й значно ближча, підрадянська. «Колективізація», розкуркулення і виселення «куркулів» на північ «неозорої Батьківщини». Голод 1932-33 років. Терор проти всіх, хто не хотів миритися зі злочинним сталінським режимом. Тепер нас єднає і нинішня війна, яку Росія веде і проти України, й проти кримських татар, що на окупованому путінцями півострові заявляють:«Крим – це Україна!»…
10 травня 1944р. на стіл генералісімуса Сталіна лягла доповідна записка Л.Берії: «З огляду на зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу і виходячи з небажаності подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на Ваш розгляд проект рішення Державного Комітету Оборони про виселення всіх татар з території Криму»…
Під час радянсько-німецької війни, у серпні-вересні 1941-го, з Криму були депортовані німці. В січні-лютому 1942-го виселили італійців.
Наприкінці червня Крим повністю окупували нацистські війська та їхні союзники– румуни.
Червона армія повернула півострів у квітні-травні 1944р. Але ще до завершення Кримської операції нарком внутрішніх справ Л.Берія у доповідній для Державного Комітету Оборони СРСР інформував про «дезертирство з Червоної армії 20 тисяч кримських татар», що вони перейшли на бік німців, а «татарські національні комітети» співпрац ювали з окупантами.
Берія запропонував виселити всіх кримських татар до Середньої Азії – для «використання» на різних роботах.
11 травня ДКО СРСР своєю постановою наказав військам НКВС завершити депортацію до 1 червня 1944р.
18 травня 1944р., згідно з графіком, встановленим НКВС та НКДБ СРСР, почалося масове вигнання кримських татар. У деяких населених пунктах виселення розпочалося увечері 17 травня.
Так, у Сімферополі пізнього вечора 17 травня з’явилася велика кількість вантажівок і безліч солдат. Діяла комендантська година, тож мешканці розійшлися по домівках рано. А серед ночі до осель кримських татар почали вдиратися енкаведисти, які поспіхом зачитували «прєдпісаніє», попереджаючи: щоб зібрати речі, відведено 10 хвилин.
Розповідають, що тієї ночі мало не у всьому Криму лив дощ. Люди зі своїми речами, старі, діти – всі сиділи просто неба в оточенні солдат. На світанку машинами їх везли на залізницю, заштовхували до товарних вагонів. Лунали крики, голосіння, тужливі пісні. Цілий народ позбавляли вітчизни…
20 травня заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки Б. Кобулов прозвітували про підсумки операції: депортація кримських татар була завершена о 16.00. Пусткою стояли села, лише вили пси та страшно ревли корови…
За офіційними даними,протягом 2,5 днів було виселено 183 155 осіб. Понад 70 залізничних ешелонів по 50 вагонів… Депортували кримських татар, які повернулися з евакуації. Депортували навіть ветеранів війни: до 1946 р. їх було виселено 8 995, серед них і тих, хто отримав високі нагороди за військові подвиги. Двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-ас Амет-Хан Султан дивом не був депортований, але його теж позбавили права мешкати в рідному Криму.
21 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР ухвалив постанову про додаткове переселення кримських татар. Загалом було вивезено 191 тисячу татар. 5 тис. 989 осіб було заарештовано. Л. Берія наказував: «…тов. Сєрову необхідно врахувати, що в Криму в жодному разі не можна залишати татар, які ухиляються від переселення, та інший бандитський елемент».
Згодом до Середньої Азії повивозили татар і з інших територій. За останніми підрахунками, всього депортовано було понад 200 тисяч людей.
Їх везли товарними вагонами, наче худобу. Від голоду та хвороб вони мерли, як мухи. На коротких зупинках солдати викидали тіла небіжчиків з вагонів, їх не ховали – потяг поспішав далі.
Довідка про пересування «спецпоселенців» з Криму протягом 1944-46р.р. свідчить, що загинуло 44 тис. 887 осіб., тобто 19,6 %. У 1944 р. в Узбекистані померло 16 тис. 52 особи (10 %); 1945 р. – 13 тис. 183 особи (9,8 %) із загального числа депортованих .
Влітку люди потерпали від жахливої спеки. Взимку – масово замерзали на лютому холоді. Шаленіли епідемії тифу та малярії, нападали змії та скорпіони.
Людей жорстоко експлуатували на тяжких і небезпечних роботах: у шахтах, на будовах, шкідливих виробництвах. Від жахливих умов праці та побуту люди масово хворіли і вмирали.
Крім депортації, відбулося й масштабне пограбування кримських татар. Згідно з постановою ДКО від 11 травня 1944 р., кожна родина мала право взяти з собою «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». Тож у кримських татар було відідбрано понад 80 тис. будинків та понад 34 тис. присадибних будиночків; близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, поживи для домашніх тварин, всі будівельні матеріали, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції.
Знищено 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах та 112 особистих бібліотек, 360 сільських хат-читалень. Закрито понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Закриті мечеті в Севастополі, Євпаторії, Бахчисараї, Феодосії, багатьох селах. Житла кримських татар заселили переважно вихідці з Брянської, Воронезької, Ростовської, Тамбовської областей Російської Федерації – загалом 17 тис. 40 сімей, або понад 62 тис. особи.
Це була неприхована розправа радянського режиму з цілим народом – так, як це відбувалося з українціями, коли націю знищували організованим масовим голодом.
Як і Голодомор, депортація кримських татар цілковито прідлягає під визначення геноциду. Адже Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначає як геноцид «…дії, вчинені з метою знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку».
27-28 червня 1944р. з території Криму були додатково депортовані й «німецькі посібники з числа греків, вірмен та болгар» — загалом 37тис.455 осіб.
Всього у травні-червні 1944 р. з Криму було виселено 225 тисяч людей.
Сама пам’ять про кримських татар – корінний народ півострова – мала бути цілковито стерта. Почалися масові перейменування населених пунктів, чиї назви так чи інакше нагадували про «спецпоселенців». Згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р. були перейменовані 11 районів та районних центрів Криму. Протягом наступних років перейменовано 1 062 села у 26 районах.
25 червня 1946 р. Верховна Рада РРФСР ухвалила закон, яким було ліквідовано Кримську АРСР і перетворено її на область у складі РРФСР. Хоча, відповідно до ст.18 тодішньої радянської Конституції, територія радянських республік не могла змінюватися без їхньої згоди.
26 листопада 1948р. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни», за втечу зі спецпоселення встановлено покарання – 20 років каторжних робіт.
Народ-вигнанець прирекли на довічну втрату вітчизни, права на честь, гідність і саме життя.
28 квітня 1956р. указом Президії ВР СРСдля кримських татар був скасований режим спецпоселень. Однак право повернутися на рідну землю та право компенсації втраченого майна указ не передбачав.
Заборона формально діяла до 1974р., фактично – до 1989-го, коли Верховна Рада СРСР визнала депортацію кримських татар незаконною і злочинною та засудила її.
…2014р.кримські татари вийшли на велелюдні протести проти анексії Криму Росією – спадкоємицею СРСР з усіма його злочинами.
Загарбавши Крим, російські окупанти продовжили сталінську політику, скеровану проти корінного населення півострова. Був заборонений Меджліс кримськотатарського народу. Його активістів убивають, кидають за ґрати, всіляко переслідують. Знову кримські татари змушені шукати притулку далеко від рідного краю.
Схиляючись перед пам’яттю жертв депортації, з вірою і надією повторюємо: настане час, коли всі люди, яких російська окупація змусила залишити рідний Крим, повернуться до своїх домівок. Ця віра живить сили й підтримує дух незламного кримськотатарського народу і всіх нас.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
