Дедалі менше лишається серед нас тих людей, які поклали свої життя на олтар служіння Україні. Тих, хто в тоталітарному мороку вперто йшли до мети – Української державності.
Вони були людьми, відчували, як може відчувати кожна людина – сумніви, біль і відчай, гіркоту поразки, жаль за полеглими соратниками, тугу за рідними, до яких линули подумки безсонними табірними ночами…
Але їх наснажували велич мети і віра в її досягнення. Їх живили любов до України і приклади попередників – творців нашої історії, яка суціль, упродовж століть, являла собою неперервну боротьбу за Волю України.
Вячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк… Їхніми товаришами були Василь Стус, Олекса Тихий, Валерій Марченко, яких знищила комуністична система за їхні українські переконання.
Українських дисидентів вели на герць герої УПА, захисники й будівничі Української Народної Республіки — Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, славтне козацтво і державники-гетьмани.
Нам випала честь жити поруч, у одному часі й вимірі, з людьми, що стали символом нашої Незалежності. Вони стали живим прикладом для героїв Революції Гідності й нинішніх захисників України від російської навали.
24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Боротьба за Незалежність триває. Тяглість, неперервність і крицева міць наших ідеалів нині – на нашій відповідальності.
Ми, нинішні патріоти України, не самотні: за нами – мільйони попередників. Ми вистоїмо і відстоїмо нашу рідну країну.
З Днем Незалежності, українці!
Команда «Рідної країни»