fakty.ua«Пам’ять серця – о, вона жорстока,
Та без неї тяжче, як при ній…»
Максим Рильський
3 листопада 1937р. в лісовому урочищі Сандармох (Медвеж’єгорський район, Республіка Карелія, РФ ) було розстріляно 134 «українських буржуазних націоналісти». Принаймні, така цифра вказана у «розстрільних списках».
3 листопада 1937р. – одна з найтрагічніших дат в історії України. Адже в один день була знищена еліта української нації. Інтелігенти, ті, кого називають мислячою, прогресивною частиною суспільства. Молоді люди віком 30-50 років, які могли народити ті виховати таких, якими були самі – українських патріотів.
Засновник модерного ураїнського театру, великий режисер Лесь Курбас; поет і перекладач, лідер і окраса «неокласиків» Микола Зеров; видатний драматург, журналіст, освітянин Микола Куліш; історик, академік ВУАН Матвій Яворський; політичний і релігійний діяч, голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР Володимир Чехівський, під чиїм керівництвом 22 січня 1919р. був проголошений Акт злуки УНР і ЗУНР; видатні письменники, цвіт українських прози, поезії, драматургії, літературознавства Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Олекса Слісаренко, Антін Крушельницький, Мирослав Ірчан, Григорій Епік, Павло Філіпович, Марко Вороний, Остап Крушельницький; професори – історик Сергій Грушевський, племінник М.Грушевського, та географ Степан Рудницький…
Розстріли жовтня – листопада 1937р. були «приурочені» до 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту – такі макабричні подарунки полюбляли робити «батькові народів» його соратники й учні…
Перший етап розстрілів тривав від 27 жовтня до 4 листопада.
Найбільше людей було страчено 3 листопада – як ми вже говорили, переважно «українські буржуазні націоналісти».
Місце мученицької загибелі українських геніїв виявили по тривалих пошуках лише 1997р.
Їхні життя – не лише на совісті виконавців. Вони – на совісті тодішньої тоталітарної радянської влади, кривавого Сталіна, який особисто «винаходив» способи знищення працьовитого й господарного українського селянства, талановитої, внутрішньо вільної творчої та наукової інтелігенції, всього, що асоціюється з сильною, непокірною Україною, яку більшовики намагалися приборкати, підкорити, зігнути за будь-яку ціну.
Серед страчених – переважно в’язні Соловецьких таборів і Біломорсько-Балтійського каналу, спецпоселенці.
Пронизливу, неймовірно трагічну картину відтворив у одній зі своїх розповідей на радіо «Свобода» майже сім років тому Лесь Танюк – відомий український режисер, багатолітній голова товариства «Меморіал», дослідник життя і творчості Леся Курбаса.
…У списку розстріляних у Сандармоху З листопада 1937р. – «…в ознаменование 20-летия Великого Октября» – Микола Куліш був під номером 177, а Лесь Курбас — під номером 178 . І в них була остання куля – одна на двох…
3-го листопада того року стояли люті морози. Смертників везли у вантажівках, із ротами, заткнутими гаанчір’ям, роздягнених і зв’язаних спина до спини по двоє. Так, зв’язаних спинами, капітан держбезпеки Михайло Матвєєв ставив їх біля рову й стріляв одному з них в обличчя. Куля навиліт поціляла в другого. На кожні й «парі» економилася одна куля…
Якщо розстріляний ворушився, Матвєєв трощив йому череп залізним ломиком. Коли захекувався, йому підсобляв молодший лейтенант Георгій Алафер…
Микола Куліш був одним з найвидатніших тогочасних драматургів. Його п’єси йшли на сценах Парижа і Лондона, Нью-Йорка і Варшави, Москви і Харкова. Драматург Ф.Вольф, який переклав п’єсу німецькою, писав, що її можна порівняти лише з «Пер Гюнтом» Г.Ібсена та «Фаустом» В. фон Ґете…
Найпотужнішою спільною виставою драматурга Куліша та режисера Курбаса став «Народний Малахій» з Мар’яном Крушельницьким та Йосипом Гірняком у головних ролях.
Соловецький в’язень Семен Підгайний згадував:«Славного драматурга Миколу Куліша, зацькованого ще на волі і згодом засланого й посадженого до другого соловецького ізолятора у Кремлі, ніхто не бачив. Він був хворий на туберкульоз і, по суті, не жив, а поволі вмирав оглядів»ю у казематі».
Проте якийся «троцькіст» Штернберг, підсаджений до Куліша, у своєму доносі доповідав, що той від «націоналістичних» поглядів так і не відмовився…
Про Курбаса на Соловках також відомо небагато. У своїх мемуарах І.Гірняк записав: «На Попов-острові я зустрів земляка, якого на північній швидкій ріці перевозив поромник — Лесь Курбас….» Проте це лише одна версія. Достеменно ж відомо, що Л.Курбас був засланий на Вянь-Губу неподалік Віг-Озера — на суворий режим.
Йтам, на суворій Вянь-Губі, Курбас створює…театр. Ставить «Смерть Тарелкіна» — гостру сатиру на російські поліцію та судочинство. («Актори» виступали у власному, тобто зеківському, вбранні, й це додавало сучасного й ризикованого змісту.) Загалом же Лесь Курбас поставив чимало спектаклів – від «Учня диявола» Б.Шоу до «Демона» А.Рубінштейна. Ще – разом з М.Ірчаном та чеським композитором М.Урбанеком — Курбас написав і поставив варьєте на табірну тему. Там є сцена, де старому блазневі (Л.Курбас), щоб припинити його гру, заламують одну, другу руки, зав’язують очі, а він продовжує грати ногою, нарешті його відкидають разом з кришкою фортепіано, у яку блазень судомно вчепився… і раптом він починає грати на цій кришці, мелодія відроджується! Мистецтво убити неможливо, — цю алегорію розуміють і політв’язні, й їхні кати…
З управління таборами приїхала комісія, Курбасові ставити спектаклі заборонили, а його самого, Ірчана та Урбанека перевели до «Соловецького кремля». Доля Курбаса була вирішена…
Впродовж п’ яти днів заступник начальника АГУ УНКВД у Ленінградській області капітан Михайло Родіонович Матвєєв власноруч розстріляв з револьвера 1111 людей з 1116, які фігурували у розпорядженні про розстріл ( один з п’яти рокованих помер не доїхавши, чотирьох доправили до Києва та Одеси). В одному зі списків, за яким пунктуально і методично працював капітан, якраз і значилися прізвища Куліша і Курбаса: №177 і №178…
Виконавши свою нелегку роботу, Михайло Родіонович, зрозуміло, потребував релаксу. Йому видали путівку до санаторію на Чорному морі, а згодом нагородили орденом Леніна. Щоправда, у 1939-му заарештували і засудили — «за перевищення влади» — однак вже у 1941-му звільнили й повністю реабілітували. Тож капітан Михайло Матвєєв спокійно і забезпечено дожив віку на персональну пенсію…
У Сандармоху на площі 10 гектарів виявлено 236 розстрільних ям. Тут було розстріляно понад 9500 людей 58 національностей. З них понад 1000 – українці.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
