Відразу від декількох знайомих, які працюють над бізнес-проектами з іноземними інвестиціями, дізнався, що в зв’язку з настанням періоду президентських виборів деякі такі проекти поставлені на паузу. Іноземні інвестори хочуть розуміти, що їх чекає в разі перемоги того чи іншого кандидата.
І взялися інвестиційні консультанти писати звіти про ризики, які несе для ведення бізнесу в Україні перемога того чи іншого кандидата. На першому місці в цих звітах – обіцянка Юлії Тимошенко, лідера президентських рейтингів, знизити ставки кредитування в країні. Тимошенко не робить секрету з того, що вважає Національний банк винним у високому рівні ставок. Варто лише дати Нацбанку команду знизити ставки – і життя в Україні налагодиться, а бізнес почне процвітати.
Однак в очах іноземних інвесторів все виглядає зовсім інакше. Незалежність і передбачуваність дій центробанку – ключове очікування інвестиційного фонду або мультинаціональної компанії, що заходить в бізнес-проект на території України. Грошовий ринок повинен бути стабільним і ліквідним.
Адже не важливо, чи будуєте ви сонячні електростанції, чи кредитуєте аграріїв, чи вкладаєте в технологічний стартап – рано чи пізно ви захочете вивести отриманий прибуток з України і насолодитися дивідендами. Тому ви хочете розуміти, що буде з вартістю гривні в горизонті одного року, двох або трьох років. Ви не хочете, щоб безвідповідальна монетарна політика розігнала маховик інфляції. І якщо на момент виведення дивідендів буде існувати ризик, що своїм попитом на іноземну валюту ви зруйнуєте курсові баланси на локальному грошовому ринку, вам навряд чи захочеться займатися бізнесом в Україні.
Бізнес враховує навіть телевізійний серіал Слуга народу
Окрема тема – українські айтівці. На дискусійному форумі популярного айтішного сайту dou.ua я зустрів гілку розмови з темою “Обережно – агітація. За кого варто голосувати нам, IT-ФОПам?”. У формулюванні назви теми вже закладено ключове очікування співробітників технологічної індустрії. Найбільше вони бояться втратити можливість оформляти співробітників як ФОП зі ставкою оподаткування в 5% з обороту. Ніхто не хоче мати справу з податком на доходи фізичних осіб зі ставкою 18%.
“Якщо мені доведеться платити не 5%, а 18% з моїх доходів, я поїду з країни”, – заявив у розмові зі мною знайомий керівник київської фірми – розробника програмного забезпечення, яка працює на зовнішній ринок. Можна довго вправлятися в спробах спекулювати на непатріотичності айтівців, які не бажають покривати дефіцит Пенсійного фонду і забезпечувати бюджет для закупівель Міноборони. Однак не будемо моралізувати. Ринок є ринок. Українські айтівці в плануванні своєї роботи хочуть розуміти: хто з кандидатів у президенти може гарантувати їм продовження нинішнього фіскального режиму.
Політологи заперечать, мовляв, президент же у нас не відповідає за економічну політику. Президент відповідає за зовнішню політику і безпеку. Але це аргумент з підручника політології, до якого ти можеш звертатися рівно до того моменту, поки не зіткнешся з реальністю парламентської або урядової кулуарщини. У випадку з Петром Порошенком ми все побачили, які піруети виписує його фракція в парламенті, коли справа доходить до вирішення економічних питань. Будь то фіскальні особливості роботи аграрного сектора або складання державного бюджету. А контрольовані президентом правоохоронні органи – традиційно дієвий інструмент тиску на бізнес.
Бізнес враховує навіть телевізійний серіал Слуга народу, спродюсований Володимиром Зеленським, напевно, найекстравагантнішим кандидатом у президенти. У цьому серіалі є серія про те, як президент Голобородько веде переговори з Міжнародним валютним фондом і на спільному брифінгу після закінчення переговорів посилає фонд подалі. Прямим текстом. Мовляв, жорсткі ви хлопці і не хочу я мати з вами справу. Ця серія може зіграти злий жарт із Зеленським. Не факт, що епізод з серіалу передає реальний образ економічного мислення Зеленського. Але за відсутності інших даних для судження про погляди цього кандидата, в хід йдуть здогади і умовиводи.
Що іноземні інвестори, що локальний бізнес – не наївні діти, які беззастережно вірять сказаному кандидатами під час виборчої кампанії. Але кожен з учасників президентських перегонів повинен пам’ятати: ситуація в українській економіці волатильна і кожне сказане слово має свою вагу в очах бізнесу. Точніше, грошове вираження.