Нинішня влада діє за давнім принципом: спочатку, не розібравшись у деталях і не прорахувавши ризики, створює проблеми, а потім намагається їх героїчно подолати. А «крайніми», знову ж таки за традицією, стають кінцеві споживачі. Нещодавно у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №9406, у разі прийняття якого постачальники зможуть по-тихому підвищити тарифи для українців.
Передумовою розробки цього нормативного акта став прийнятий у 2016 році закон про ринок електроенергії, який набув чинності з 1 січня 2019 року. Виходячи з норм цього документа, водоканали повинні знайти для себе постачальника електрики та укласти з ним відповідну угоду. Проте через борги, накопичені багатьма з них починаючи з 2016 року, не всі водоканали змогли укласти контракти. Так, загальна по Україні заборгованість водопостачальників за електрику складає понад 5,5 млрд грн. І це попри підвищення тарифів для населення!
Причин накопичення боргів декілька: по-перше, населення все менше сплачує за надвисокими рахунками, по-друге, держава не поспішає компенсувати субсидії, а по-третє, місцева влада не може або не хоче допомогти їм розрахуватися. І нарешті, самі ціни на електроенергію для промисловості раз у раз підвищуються (в тому числі у зв’язку із запровадженням формули «Роттердам+», завдяки якій один дуже відомий олігарх непогано заробляє. – Прим. ред.). Наприклад, із 1 січня через скасування так званого нічного тарифу вони зросли в кілька разів, адже доля видатків на світло в структурі тарифу складає 40%.
Далі ще цікавіше. Згідно із законом про електроенергію, енергокомпанії щомісяця змінюватимуть ціну послуги для водоканалів, які при цьому не зможуть так швидко корегувати тарифи на холодну воду та водовідведення. А ще з 1 січня водопостачальники мають робити енергокомпаніям 100% передплати, а грошей на це немає. У деяких населених пунктах грошима допомагає місцева влада, але частіше на це в місцевих бюджетах коштів бракує.
Для тих підприємств, які так і не змогли укласти угоду, існує так званий «постачальник останньої надії» – одна з «дочок» «Укренерго», яка впродовж 90 днів постачатиме електрику водоканалу, незважаючи на його борги. Але при цьому ресурс коштуватиме на 30-40% дорожче. А далі борги накопичуватимуться, і водоканалам, за законом, можуть взагалі «потушити світло». Це означає, що вони припинять постачати воду до помешкань українців. Це, безумовно, суперечить законодавству України, яке гарантує споживачам безперебійне постачання питної води. Але кого це вже турбує, якщо в нас нашвидкуруч приймають закон про ринок електроенергії, а далі так само поспіхом його запроваджують, навантажуючи проблем і водопостачальникам, і кінцевим споживачам.
Аналогічна ситуація склалася з опаленням та газом, адже Кабмін дозволив «Нафтогазу» припиняти постачання блакитного палива компаніям-боржникам. Наразі борг підприємств перед НАК складає близько 36,2 млрд грн. Тому, по суті, українцям можна почати готуватися до того, що рано чи пізно вони залишаться без води, газу та опалення незалежно від того, чи сплачують регулярно за комунальні послуги, чи ні.
Але повернімося до законопроекту №9406. На перший погляд автори потурбувалися за споживачів, забезпечивши безперебійне постачання світла та тепла до їхніх осель. Однак, як відомо, диявол криється в деталях.
Фактично автори документа пропонують усунути причину так званих касових розривів, пояснюючи їх появу складним механізмом тарифоутворення. Адже з моменту підвищення цін на газ для населення та власне сплатою за новими тарифами може минути кілька місяців. Це тому, що компанія після розрахунку нового тарифу повинна винести його на обговорення; потім він має бути схвалений місцевою радою; далі – затвердження НКРЕКП, яка має прискіпливо перевірити всі розрахунки. І тільки після цього новий тариф буде введений у дію. І хоча споживачі весь цей час сплачують за ресурс за старою ціною, постачальник – уже за новою.
Тому нардепи замість того, щоб ініціювати перегляд чи відтермінування так званих реформ, вирішили піти коротшим шляхом, спростивши процедуру ухвалення нових тарифів. У разі зміни на загальнодержавному рівні мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, ставок податків, зборів, інших обов’язкових платежів, цін/тарифів на паливно-енергетичні ресурси, а також інших складових тарифу постачальник починає так звану процедуру коригування цін на послуги. Для цього не пізніше п’яти календарних днів із моменту змін на загальнодержавному рівні одного чи кількох із зазначених компонентів новий тариф подається на розгляд у НКРЕКП. Регулятор зі свого боку не пізніше ніж через 10 календарних днів із моменту отримання подання зобов’язаний ухвалити рішення. А так звані скориговані тарифи застосовуються до споживача вже не після рішення НКРЕКП, а з моменту зміни вартості складових ціни послуги. І жодних обговорень із громадськістю, жодного оприлюднення проектів рішень. Постачальник повідомить споживача про «сюрприз» у самій платіжці. Тобто заднім числом.
Але й це не все. У разі прийняття НКРЕКП рішення про встановлення нових тарифів втрати підприємства визначаються порядком їх формування, тобто знову ж таки лягають на плечі кінцевих споживачів.
Отже, щоразу як змінюватимуться податки, мінімальна зарплатня чи тариф на електрику або газ, споживачі отримуватимуть нові платіжки. Правда, поміркувавши, профільний комітет змінив гнів на милість і вирішив, що змінювати тарифи постачальники зможуть тільки у разі, якщо Кабмін чи НКРЕКП приймуть рішення про підвищення вартості газу та електрики. Але наразі ці зміни в основному тексті документа не відображені. І хтозна, які поправки ще будуть внесені під час розгляду цього законопроекту. У будь-якому разі це боротьба не з причинами, а з наслідками, яка дозволить монополістам і надалі набивати кишені й паралельно поховає надії українців на справжні реформи.
Катерина МІЦКЕВИЧ
