У січні стався скандал. Не такий гучний, як, скажімо, навколо «оборонки». І не такий, ясна річ, масштабний – скоріше локального характеру. Посутньо: в Тернополі з’явилися білборди зі знімком місцевого священика УГКЦ та написом: «Я підтримую Президента, патріота України». Прес-служба Бучацької єпархії УГКЦ повідомила, що священик «…не давав жодного дозволу на використання його фото на рекламному щиті політичного змісту і його зображення на щиті було розміщене навіть без його відома».
Священик звернувся до органів влади, після чого білборд демонтували.
Мало не синхронно з’являється інформація, що священик на використання свого зображення у рекламних цілях згоду таки давав, про що й заявив письмово.
Більше того, виявилося, що рекламування святим отцем «Президента-патріота» – не поодинокий випадок, а складова цілої «кампанії на на підтримку державницьких ініціатив та утвердження української помісної церкви», в якій взяли участь частина духовенства краю, а також військові, освітяни, представники громадськості. На численних рекламних щитах кампанії – один і той самий текст: «Я підтримую Президента, патріота України».
Отже, «кандидатів багато, патріот – один». Світоглядно українські, європейські, демократичні сили та їхні представники, які всією своєю діяльністю довели справжній, а не «виборчий», патріотизм – до уваги не беруться.
Але зараз дещо про інше.
Я належу до палких прихильників єдиної української помісної церкви. Надання Українській Церкві автокефалії вважаю одним із – навіть не кроків, велетенських стрибків – у напрямі, чітко окресленому свого часу М.Хвильовим: «Геть від Москви!»
Я також переконана, що це доленосне рішення досягнуте зусиллями ВСІХ, від кого залежало його ухвалення. Релігійних, громадських, державних діячі та моральних авторитетів нації; української дипломатії; православних (і не лише) українців та українок, чия суголосна, потужна і щира молитва за Єдину Церкву підносилася щоденно до Господа. Зрештою, за наданням Грамоти про Автокефалію – мільйони тих, що страждали й поклали життя за єдність Української Церкви.
Відомий «Томос-тур» нині діючого, а заразом – претендуючого на подальшу «діючість» Президента люди попервах переважно сприймали з поблажливою усмішкою (все ж якось долучився, хай попіариться!). Проте коли тур перетворився на вагому частину передвиборчої кампанії – з «бігмордами», роликами й таке інше – поблажливість змінили зростаючі відчуття прикрості й роздратування.
Тим часом дедалі очевидніше проступає цинізм «Президента-патріота» і його оточення (котре, як відомо, переважно належало – належить? – до пастви УПЦ МП) у стосунках зі священництвом.
Отже, перше: поїздки ієрархів ПЦУ з молебнами та проповідями є, на мою думку, дуже потрібними і важливими – вони сприяють єдності Церкви і вірян. Однак чи доцільно Президентові супроводжувати святих отців у цих поїздках, виступаючи у храмах з очевидно передвиборчими промовами? Чи не викликає це прикре враження, що – навпаки – наші релігійні достойники супроводжують Президента у його передвиборчих поїздках, надаючись на цинічне використання з боку світської влади?
Справді, дуже сумно, коли Томос про автокефалію ПЦУ жевжики з передвиборчого штабу П.О.Порошенка «юзають» у якості агітки. Дуже соромно,коли з московських батюшок, які вирішили «перейти» до новопосталої Української Церкви, роблять заледве не героїв. Але безмірно боляче, коли при цьому «забувають» про тих священиків-патріотів, які цілим своїм життям і служінням, незламністю позиції, жертовністю довели свої любов до Бога і відданість Україні. Невтомно і відважно творячи Українську Церкву там і тоді, де й коли це було «неперспективно», а нерідко – і вельми небезпечно.
о.Сергій Підтягин згуртував громаду і разом з мирянами побудував у Красному Лучі єдиний на Луганщині храм УАПЦ. Він називався – «Всіх святих Землі Української». Коли почалася війна, і Красний Луч захопили сепаратисти та скажені «казачкІ», о.Сергія попередили, що за ним от-от мають прийти. Він, його старенька недужа мама та сестра залишили рідну домівку, як і тисячі моїх земляків-патріотів – «у чому стояли». Гадали, що за якихось кілька місяців повернуться… Високодуховний душпастир, український патріот нині винаймає в людей житло, не має парафії і – відстоює Українську Церкву.
Ще – о.Максим Стрихар – священик церкви Різдва Пресвятої Богородиці й військовий капелан; протієрей о.Юрій Бойко, який відстоював храм Бориса і Гліба на Теремках від московських зазіхань… І десятки, сотні душпастирів-патріотів. Але про них «президентські патріоти» й не згадують, їм не дякують, з ними не ведуть розмов – бо ж ці люди й без того боронитимуть наші мову, віру, а треба – то й армію…
Українці від 2014р. неймовірно, стрімко, якщо не сказати – катастрофічно – збідніли. Влада це пояснює війною, а водночас наживається на війні, займається «контрабасом» з агресором, тим самими допомагаючи ворогу нищити власний народ. Закиди Президентові та його оточенню про невиконану обіцянку завершити війну за два тижні вже навіть не смішні – хто ж припинить те, на чому багатіє? Корупція не лише не подолана – корупціонери самі очолюють боротьбу з корупцією. Реформи, що стали чи не головною «фішкою» у спілкуванні з західними грошодавцями, – цілком провалилися всередині країни. Про яку перемогу на виборах нинішньої «зграї патріотів» з Банкової могло би йтися, коли б вони відбулися «по-чесному»?
Тим часом до тернопільської «ініціативи» днями додалася львівська: на підтримку «Президента – патріота» висловилися у своєму звернення медики Львівщини. Отже, адмінресурс набирає обертів. Об’єднання зусиль справді патріотичної української опозиції, аби протистояти фальсифікаціям, підкупу і цинічному використанню самих виборців з метою їхнього ж таки обдурення, стає, без перебільшень, питанням життя чи занепаду української демократії, а за великим рахунком – збереження чи знищення Української Ідеї.
