uk.wikipedia.orgМайбутній військовий льотчик Василь Мурашко народився 18 березня 1894 р. в с. Вересоч Ніжинського повіту Чернігівської губернії, в родині селян Опанаса Мурашка та Марії Авраменко.
Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, Перше київське військове училище.
Під час Першої світової війни служив у чині прапорщика Ряжського 70-го піхотного полку.
У вересні 1915 р. Ряжський полк у переможних боях поблизу білоруських сіл Косута і Чижевичи переслідував ворога протягом читирьох діб, захопив шість легких гармат і два кулемети. В.Мурашко був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. У 1917р. за мужність отримав Георгіївську зброю.
У липні 1917 р. Василь Мурашко закінчив Севастопольську військову авіаційну школу. Службу в російській армії завершив у чині штабс-капітана.
Від вересня 1918 р. В.Мурашко – старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, від січня 1919 р. — помічник інспектора авіації Київського району, а від квітня — командир Київського авіаційного загону.
20 серпня 1919 р. підполковника Василя Мурашка призначено експертом уряду УНР у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Австрії та Чехословаччині. В.Мурашко розшукував і купував для Повітряного флоту УНР нові літаки, спроможні долати великі відстані. Є інформація, що він придбав для війська УНР чотири літаки в Німеччіні, шість – у Італії, ще кілька – у Австрії. Всі вони були доправлені до Праги, звідки мали дістатися до УНР. Однак події розгорталися трагічним чином, і літаки так і не потрапили до України. В.Мурашкові довелося продати п’ять літаків «Фенікс» і два — «Експрес », куплені у Відні, Міністерству народної оборони Чехословаччини.
У серпні 1920 р. В.Мурашко — виконуючий обов’язки начальника Управління Повітряного Флоту УНР. У 1921—1922 р.р. — начальник Управління Повітряного Флоту. В.Мурашко вірив у відновлення української державності, тож намагався будь-що зберегти для держави єдиний вцілілий авіаційний підрозділ. Навесні 1921 р. він домігся передислокації 1-го Запорозького авіазагону до Бидгоща (Польща). Тут працювала польська «Нижча школа пілотів», і при ній вдалося розташувати інтернований Запорозький авіазагін, а переважну більшість представників його особового складу — працевлаштувати у цій школі.
1922 р. Василь Мурашко оселився у Чехословаччині. Закінчив лісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах, працював лісником у Закарпатській Україні. Від 1938 р. був активним учасником Союзу гетьманців-державників, заступником керівника цієї організації.
Наприкінці 1937 р. чехословацька поліція всерйоз зацікавилася діяльністю Ужгородського осередку Союзу, де головою був Василь Мурашко. 11 квітня 1938 р. в оселі В.Мурашка було вчинено трус, виявлено «значну кількість письмового матеріалу». Наступного дня Мурашка та ще 8 його колег заарештували. Їх обвинуватили в тому, що становили «загрозу Республіці,…об’єднавшись з іноземною монархічною організацією, ворожою до Чехословацької республіки, і перебували у цій організації протягом багатьох років дотепер». Проте, згідно з амністією, оголошеною Президентом Республіки, наприкінці квітня заарештованих звільнили з-під варти, хоча слідство тривало.
1942 р., за сприяння П.Скоропадського, Василь Мурашко побував у Києві, де пересвідчився у звірствах нацистів щодо мирного населення та українських патріотів-націоналістів. Тож коли повернувся до Чехословаччини, відмовився від подальшого перебування в Союзі гетьманців-державників, котрий перебував у тісних відносинах з Німеччиною.
У 1944 — 45 р.р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух у Судетах. Влітку 1945 р.був заарештований органами НКВС, упродовж 9 місяців перебував під слідством, зазнав катувань, але був звільнений за наполяганням чеських партизанів-антифашистів.
По війні мешкав неподалік міста Підмокли у Чехословаччині, згодом – у Празі. Помер 1976 р.
Всі нащадки В.О.Мурашка живуть і нині у Празі: син — Павло Мурашко, український дисидент і політв’язень, який у 1968-80 р.р. передавав український «Самвидав»; онук — Тарас Мурашко, український та словацький поет, прозаїк і перекладач; правнук — Олександр Мурашко.
«Рідна країна»
