Сергій Костеж
мандрівник, історик
Скандал, в центрі якого опинився державний концерн «Укроборонпром», боляче вдарив по репутації українського ВПК загалом.
Ну а що тут сказати? Сумнівні компанії, прокладки, хабарі вищим органам влади, перепродаж крадених та контрабандних деталей в кілька разів дорожче собівартості, абсолютно непрозорі закупівлі – все це підриває авторитет і без того проблемного державного сектору.
Оборонний сектор займає тут важливу позицію з точку зору суспільних уявлень, бо ще з радянських часів український ВПК розглядався як потужний комплекс, який поглинав ледь не половину бюджету країни.
Натомість нинішній український оборонний комплекс – не такий вже і потужний, як здається.
Варто поглянути на оборонний бюджет країни. В 2019 році, на перший погляд, він здається відносно великим – 209 мільярдів гривень. Це в два рази більше, ніж кілька років тому.
Та варто розділяти «проїдання» та закупівлю озброєнь. Понад 80 мільярдів з цих грошей отримає МВС. Ще майже 25 мільярдів отримають ДСО, СБУ, різні розвідки та управління, що мають стосунок до нацбезпеки. Безпосередньо Міністерство оборони отримає трохи більш ніж 100 мільярдів гривень. З них на закупівлю і ремонт техніки – майже 17 мільярдів.
Ще раз. СІМНАДЦЯТЬ МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ.
Це менше одного мільярда доларів. Це – державне замовлення на 98 заводів «Укроборонпрому» і ще приблизно стільки ж приватних підприємств, які пропонують свою продукцію армії або працюють на підрядах державної «оборонки».
Експорт у української оборонної галузі вельми невеличкий. Скільки він становив у 2018 році, ще не відомо. Зате у 2017 році, як повідомляє служба експортного контролю, Україна експортувала 16 танків «Оплот», майже 1000 гранатометів, 17 000 одиниць стрілецької зброї та трохи інших дрібних речей малими партіями. Звичайно, кошторис експорту – засекречений, але його можна порахувати приблизно. Вартість одного «Оплоту» – 5-6 млн доларів, відповідно до відкритих даних. Вартість гранатомету становить від 4 до 7 тисяч доларів залежно від моделі. Стрілецької зброї – від 1 до 3 тисяч доларів. Навіть якщо рахувати за максимумом, загальний експорт української оборонки 2017 року не сильно перевищив 100 млн грн. Не рахуючи приватних поставок, які, втім, навряд чи перевищують цю суму.
Отже, загальна сума доходів всього сектору української оборонки, навіть з урахуванням цьогорічного рекордного держзамовлення, становитиме менш ніж мільярд доларів.
Для порівняння – тільки експорт сільськогосподарських продуктів, без внутрішнього ринку, склав у 2018 році майже 17 мільярдів доларів. Експорт металургійної продукції не дотягнув до 20 мільярдів, але це не менш серйозний куш.
Ми не чіпали таких галузей як транспорт, логістика, трубопровід, видобуток власного газу і т.д., вугільну промисловість, енергетику, але на тлі вже вище наведених галузей видно, що оборонний бізнес в Україні – просто вкрай малий за обсягами обороту на тлі металургії, сільського господарства та багатьох інших галузей. І то, більш як 80 відсотків обороту Оборонки – держзамовлення.
І це не все. В державному секторі української оборонки зараз трохи менше 100 підприємств, конкретно – 98. 51 з них – рентабельне і прибуткове. 47 – ні. Фактично, словами одного з експертів, «мертве тіло» Укроборонпрому становить ледь не половину підприємств галузі. Їх можна було б приватизувати або хоча б частково завести туди іноземний капітал, але – ні.
Бо в Україні досі діють закони, які прямо забороняють приватизацію підприємств оборонної галузі, а відтак держава має витрачати кошти на їх підтримку, бо вони стратегічно важливі. І кидати їх не можна, адже якщо наразі на них немає держзамовлень, вони все одно можуть брати участь в виробничих ланцюжках або мати держзамовлення наступного року, якщо знадобляться інші види озброєнь.
Вічна мантра про «своє, рідне» тільки підживлює популістів, які лякають громадськість «розсекреченням» галузі та «розграбуванням» внаслідок приватизації. Про секретність багатьох нерентабельних заводів не може бути і мови, бо технології, які там застигли на рівні 40-річної давнини, давно не є секретними в світі озброєнь, а грабувати на таких заводах майже немає чого, крім власне території заводу, яка часто опиняється у центрі міста…
Тож наступного разу не дивуйтесь, чому ми так мало виробляємо, неконкурентні на світових ринках та не можемо самі себе забезпечувати якісною сучасною зброєю і змушені напихатися то російською контрабандою, то списаними радянськими БМП з Чехії.
Окремі види озброєнь, які можна назвати успішними – такі як «Вільха», «Скіф» та інші, є швидше винятком з правил й наразі масово не використовуються, а «Богдана», яка є, по суті, копією іноземного аналога, ще не пройшла випробувань.
Поки в державі залишатиметься патерналістський підхід до організації ВПК, казенна політика пстосовно заводів, відлякування іноземних інвесторів законами, що прямо забороняють оборонним заводам створювати спільні підприємства з міжнародними контрагентами, і поки така непродуктивна політика матиме підтримку недостатньо освіченої або переляканої частини суспільства, ми матимемо ту картину у нашому ВПК, яку маємо – неефективну, відсталу, корупційно небезпечну, з окремими точковими історіями успіху, які реалізовуватимуть себе переважно в експорті. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/03/18/blysk_i_zlydni_ukrainskoi_oboronky_1531501
