20 березня – 380 років від дня народження Івана Степановича Мазепи — гетьмана-полководця, гетьмана-мецената, гетьмана-поета.
Іван Мазепа – постать потужна, магнетична, захоплююча, її присутність пульсує в українських історії, культурі, церкві, в усьому, що плекає українську душу.
Образ Мазепи відтворювали письменники Д.Байрон і В.Гюго, П.Меріме і Ю.Словацький, Вольтер і Б.Брехт; художники Е.Делакруа, Л.Буланже, О.Верне; композитори Ф.Ліст і П.Чайковський. Загалом, як свідчать фахівці, українському гетьманові присвячено 186 гравюр, 42 картини, 6 скульптур, 17 літературних твори та 22 музичні.
Мазепа — людина, якої Росія та московська церква бояться досі, понад триста років тому оголосивши гетьманові анафему. До речі, прикметно, що в російських церквах, побудованих коштом гетьмана, раз на тиждень його поминали в молитвах як благодійника, а раз на рік – анафемствували.
Мабуть, Мазепи побоюється й українська влада: не випадково ж бо недавні владці на догоду московським господарям перейменували відтинок столичної вулиці Івана Мазепи на Лаврську, а нинішні відновити назву так і не спромоглися…
Мазепа – державний діяч і талановитий дипломат, єдиний гетьман, під чиєю булавою українські землі перебували поспіль 22 роки. Знавець мов (вільно говорив вісьмома), прекрасно освічений (вивчав у Києво-Могилянському колегіумі риторику та латину, затим — серед трьох найталановитіших юнаків – стажувався в університетах Італії, Франції, Німеччини).
Добрий господар: за його гетьманування успішно розвивалися економіка, промислове виробництво, торгівля. Дбаючи про оборонну міць України, побудував на південних теренах фортеці — Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на ріці Самарі.
Гетьман далекоглядно розмислив, що Московія становить найбільшу загрозу існуванню України. Підтримав у Північній війні (1770—1721р.р.) шведського короля Карла ХІІ. Це не було спонтанне чи вузько тактичне рішення: політичний проект мав на меті позбутися московського протекторату, розбудувати на українських землях незалежну Українську державу. Чи не приклад, знову ж таки, для нинішньої влади, яка продовжує бізнес-оборудки з ворогом, котрий захопив чималий шмат нашої рідної землі й зазіхає на нашу свободу?
Кохання Івана Мазепи та юної Мотрі Кочубеївни – романтична і цнотлива історія, що стала темою багатьох художніх творів. Миколі Гоголю її розповіла його бабуся, дружина полкового козацького писаря і праправнучка гетьмана, — спонукавши письменника до створення цілої низки яскравих сюжетів.
Принагідно: з-поміж талантів Мазепи варто згадати й поетичний. На жаль, творча спадщина майже не збереглася. Відома його «Дума» — твір, який кличе до національної згоди та єдності й боротьби за свободу:
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права!
Відома також пісня, яка стала справді народною й де в образі чайки постає кривджена зусібіч ворогами Україна:
Ой горе тій чайці,
Чаєчці небозі,
Що вивела чаєняток
При битій дорозі.
Гетьман Іван Степанович Мазепа – найвидатніший в українській історії приклад патріота-мецената. І ця тема, знову ж таки, дуже актуальна – надто сьогодні, коли ті ж таки нинішні владці та їхні бізнес-партнери під вишиванками ховають свої ненатлі до наживи душі.
Мазепа постійно опікувався Києво-Могилянською академією. З його допомогою Києво – Могилянський колегіум отримав 1658р. статус академії. Його коштом було споруджено один із великих корпусів Могилянки.
На прохання Лазаря Барановича, архиєпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського, гетьман Мазепа 1700р. власним коштом звів будівлю Чернігівького колегіуму, вихованці якого отримували гуманітарну освіту. Коштом Мазепи будувалися численні церковні школи, де могли навчатися й діти з бідних родин.
За часів Руїни — історичного періоду від смерті Богдана Хмельницького (1657р.) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687), коли Україну 30 років поспіль терзали розбрат, війни та загальний занепад – православні церкви не будувалися.
Мазепа зробив церковну та благодійну діяльність однією з важливих складових свого гетьманства. Дослідники з’ясували, що з ініціативи та власними коштами гетьмана побудовано 28 соборів та церков. Серед них лише в Києві: Церква Всіх Святих, Микільська церква Лікарняного монастиря та Онуфріївська (відома як Мазепина) вежа-церква у Києво-Печерській лаврі, Вознесеньска церква у Вознесенському жіночому монастирі; Миколаївський собор та Трапезна церква Пустинно-Миколаївського монастиря; Братська Боголявленська церква на Подолі.
У Переяславі — Свято-Вознесенський собор; у Батурині – Троїцький собор, церква Покрова Пресвятої Богородиці, Воскресенська церква; в Чернігові – церква святителя Івана Предтечі та дзвіниця в Борисоглібському монастирі, церква святителя Івана Євангеліста.
А ще – собори й церкви в Лубнах і Глухові, у Мгарському, Бречицькому, Макошинському, Думницькому, Бахмацькому, Кам’янському, Густинському, Глухівському, Любецькому монастирях; Покровська церква на Запорізькій січі й церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицькій фортеці, військовий собор Святого Миколая Чудотворця, церкви у Дігтярях, Прачах та багатьох інших селах. Ба навіть на території Московщини – в Рильську та Івановському (нині Курська область). За власні гроші Мазепи зведено кам’яні оборонні мури довкруг Києво-Печерської лаври, що зробило монастир справжньою фортецею.
У часи гетьманства Мазепи усталюється новий – національний- архітектурний стиль, який дістав назву козацького, або ж мазепинського, бароко – величний і водночас життєрадісний і життєствердний. Будівлі прикрашаються державницькими декоративними елементами – тризубами, вензелями, гербами, давніми українськими орнаментами.
Гетьман Мазепа подарував Церкві Пересопницьке Євангеліє — те саме, на якому нині присягають українські президенти. Розуміючи величезну історичну й духовну цінність унікальної книги, Мазепа доручив зробити нову палітуру і прикрасити її коштовним камінням. Зберігся дарчий напис (подаємо сучасною мовою):«Це Євангеліє справлялося коштом і накладом Його царської пресвітлої величності Війська Запорозького гетьмана і славного чину Святого Апостола Андрія Кавалера Івана Мазепи. Року 1701 червня в 1 день. Робив іноземець Георгій Фрибург ваги срібла дванадцять фунтів, проби чотирнадцятої».
Шедевр мистецтва, що зберігся до нашого часу майже неушкодженим — срібні з позолотою царські врата вагою 50 кілограмів, які на замовлення гетьмана Мазепи були відлиті в Німеччині за ескізом невідомого чернігівського художника. Нижню частину воріт прикрашає герб гетьмана Мазепи.
Мазепині дари – у храмах Гроба Господнього та Воскресіння Христового в Єрусалимі, у православних соборах Палестини, Сирії, Стамбула, на Афоні.
Збереглося чимало церковних дзвонів, відлитих на замовлення і коштом Івана Мазепи. Найвідоміший – дзвін «Мазепа» — відлитий 1705р. і встановлений у Тріумфальній дзвіниці Софійського собору в Києві. Це найбільший з-поміж старовинних бронзових дзвонів України, який зберігся до наших днів.
Також збергіся дзвін 1698р. у Новгород-Сіверському Спаському монастирі. На дзвоні – зображення герба Мазепи і напис: «Іван, гетьман славний, на божу хвалу покладаємо надію і свою славу, возгласить і цей звук про його славу і додаток чималий буде до вічної хвали».
1699р. на замовлення І.Мазепи для Воскресенської церкви в Батурині було відлито дзвін «Голуб» (Мазепин Дзвін). На дзвоні є портрет гетьмана. Після знищення — за наказом Петра І- гетьманської столиці дзвін був перенесений у Домницький Богородицький монастир.
Іван Мазепа щедро фінансував видання богослужебних книг. За його підтримки було видано книгу «Вінець Христовий», у якій містяться тексти, що славлять Христа, Богородицю, та дають приклади їхнього життя. Також – «Псалтир», «Октоїх», кілька видань Євангелія, коментар Григорія Двоєслова на книгу Йова та багато інших.
Архиєпископ Феофан Прокопович, професор і ректор Києво-Могилянської академії, присвятив Іванові Мазепі свою працю «Володимир», де називає гетьмана наступником рівноапостольного князя Володимира.
Тож іще один приклад, який подає Мазепа сьогоднішнім владцям і коловладним багатіям: благородна і безкорислива жертва матеріальним заради духовного.
___________________
Іван Степанович Мазепа-Колединський (Колядинський) народився 20 березня 1639р. в Мазепинцях Київського воєводства. Гетьман війська Запорозького, голова Козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704—1709). Князь Священної Римської імперії. Походить з високошляхетних родин Мазеп-Колединських та Мокієвських. В юні роки та замолоду служив при дворі короля Яна II Казимира. В часи гетьманування після тяжкого періоду Руїни зумів піднести економіку краю, сприяв розвиткові культури, церкви, освіти. Взяв курс на відновлення козацької держави. Домагаючись незалежності України від Москви, 1708р. у Північній війні підтримав шведського короля Карла ХІІ. Після поразки під Полтавою оселився у Молдовському князівстві. Помер 21 вересня 1709р. у селі Варниці, північнівше міста Бендери. На ймовірному місці смерті гетьмана українська громада встановила пам’ятний знак.
___________________
20 березня 2017р., в день народження видатного політика, полководця і мецената Івана Мазепи, у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику було презентовано проект відновлення Мазепинської вежі та створення у ній музею гетьмана Мазепи. Рішення цілком закономірне, адже розвиткові саме Києво-Печерської лаври та прилеглого Печерського містечка І.Мазепа приділяв величезну увагу, заклавши тут цілу низку архітектурних ансамблів і фортифікаційних укріплень. Родиною Мазепи також подарована Лаврі велика кількість гравюр, портретів, книг, серед них — Євангеліє з написом матері гетьмана.
Ініціювали проект музею, чиї ескпозиції планувалося присвятити життю, політичній, громадській, культурній діяльності гетьмана, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник та Фонд Миколи Томенка «Рідна країна».
Проте… після підкилимної зміни керівництва Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника справа опинилася у глухову куті. Про майбутній музей нинішні лаврські керманичі й не згадують. Зняті навіть банери, які повідомляли, що в Мазепинській вежі розташується музей великого гетьмана.
Жодних рухів у напрямі створення Музею Мазепи не відбувається і цьогоріч, у 380-ліття великого гетьмана.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»