На Сорок святих, або Сорок мучеників (22 березня), у давнину кожна господиня мала пекти пироги, пампушки чи інше печиво.
В різних регіонах України його іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів — «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички», «пташки».
Вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті — 40 різних порід. Вважали, що цього дня сорока бере сорок різочок чи галузок і мостить собі з них гніздо. Казали: «Нині сорока — іменинниця».
Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з калинових ягід або родзинок. Хто заможніший, обливав печиво медом чи цукровою поливою.
Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки, лозинки чи очеретинки і так запікали. Потім роздавали діткам.
Малюки бігали по селу, тримаючи в руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали весну:
Ой чом ти, буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?
Наші предки вірили, що обрядове печиво, яке з’їдять діти, сприятиме в господарських справах, зокрема добре плодитимуться кури, гуси, качки, індики. Благодать від умилостивления перелітних птахів мала перейти на домашню птицю.
У деяких місцях замість печива готували вареники з маком, також сорок штук — за чисельністю мучеників. Вареники нерідко нанизували на паличку. На Полтавщині дівчата частували ними хлопців, «щоб мороз любисток не побив». Любисток же в Україні вважається зіллям, що допомагає щасливому коханню.
На Півдні сороки-калачики розвішували на кілках тинів, щоб уранці почастувати тільних корів, чекаючи від них після цього доброго приплоду.
Діти, взявши свої «сороки» чи вареники, бігли на баштан і вмовляли його дати добрий урожай: «Хай на кожній огудині зав’яжеться по сорок гарбузів, кавунів і диньок!».
На Сорок святих ворожили також на погоду. Примічали:
- «На Сорок святих погода — на гречку буде врода» (Полтавщина)
- «Як буде мороз, то уже далі сорок днів не буде, бо уже тих усіх сорок на цей один сі зложит» (Карпати)
- «Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима вже з сили вибивається» (Поділля).
Якщо було тепло, цього дня сіяли горох, вірячи, що на кожній стеблині виросте по сорок стручків, а в кожному з них — по сорок горошин.
Розсівали по городу мак, сподіваючись на врожай у сорок разів більший за посіяне. Щоб підтримати ці надії, на Сорок святих варили горохову юшку, робили горохвяники, пекли пиріжки з горохом, готували вареники з маком.