zn.uaВін прожив 91 рік, і його життя було сповнене творчості, любові, унікальних подій і навіть ризикованих поворотів долі. Ось кілька цікавих фактів:
1.Іван Кавалерідзе народився в хуторі Ладанському (нині Роменський район Сумщині). Дід майбутнього скульптора – Васо Кхварідзе – разом з генералом Ладанським приїхав до України після Кавказької війни в середині ХІХст. Переповідають, що саме генерал переінакшив важке для вимови прізвище грузина на «Кавалерідзе».
- Закінчивши 1901р. трикласну парафіяльну школу, Іван опинився у Києві – його забрав до себе чоловік материної сестри, Сергій Мазаракі. Навчався у гімназії Валькера. Потім подався до художнього училища, мріючи стати архітектором. Виявилося, що навчання на архітектурному відділенні коштує 100 рублів на рік, а на скульптурному – 10. Так хлопчик з бідної селянської родини мимохіть зробив вибір усього свого життя.
3.У 1909—1910 р.р. І.Кавалерідзе навчався в Петербурзькій академії мистецтв, затим рік стажувався в Парижі. Повернувшись 1911-го до Києва, дізнався про оголошення конкурсу на кращий проект пам’ятника княгині Ользі, взяв у ньому участь і… отримав першу премію.
Так перед Михайлівським Золотоверхим монастирем постала скульптурна композиція: свята рівноапостольна княгиня Ольга, Андрій Первозванний та просвітники Кирило і Мефодій. 4 (17) вересня 1911р. пам‘ятник був урочисто відкритий, і невдовзі його вже називали окрасою Києва. ( У 1919р. більшовики знищили скульптуру княгині Ольги, а через 6 років композицію й зовсім знесли.Тільки 1996-го її відновили).Завдяки гонорарові, отриманому Іваном, батьки нарешті позбулися боргів, а чотири його сестри отримали добру освіту.
- Івана Кавалерідзе 1915 р. мобілізували до війська. Служив рядовим у Вологді, Вятці, потім у Петергофі закінчив школу прапорщиків, після чого був відряджений до Царського села. Під час лютневої революції охороняв палаци і навіть – царську родину. Як комендант відповідав за те, щоб мистецькі цінності не викрали, не вивезли силоміць. Тоді Кавалерідзе познайомився і не раз спілкувався з родиною царя (ще один «мінус» у біографії з погляду радянської влади — крім розстріляного тестя та роботи в Київській управі за німецької окупації).
5.Більшовики вирішили встановити у Ромнах пам’ятник Тарасові Шевченку – як «борцеві проти царату». Для роботи над пам’ятником скерували І.Кавалерідзе. Монумент – один з перших за радянських часів — відкрили наприкінці грудня 1918р. А потім зруйнували – як «твір, маловартісний у художньому сенсі».
- Друга світова війна застала Івана Кавалерідзе в Карпатах, на зйомках стрічки «Пісня про Довбуша». Іван Петрович пішки дістався Києва, на той час окупованого німцями. Погодився очолити відділ мистецтв у міській управі, яку очолював член ОУН (М) Володимир Багазій. На початку 1942р. керівництво міської управи було усунуте, а незабаром – страчене. Кавалерідзе дивом вдалося вціліти. За короткий час перебування на посаді він врятував не одне українське життя. Наприклад, визволив із Сирецького концтабору кінооператора Володимира Войтенка, з яким по війні зняв фільми «Григорій Сковорода» та «Повія» з Людмилою Гурченко у головній ролі. Найвідоміша робота В.Войтенка – стрічка «В бій ідуть одні «старики»» режисера Леоніда Бикова.
«Колаборант» І.Кавалерідзе не був репресований радянською владою завдяки його вже тоді світовій славі як скульптора і кінематографіста.
- Розповідають, що І.Кавалерідзе двічі мав можливість по війні опинитися в Німеччині. 1943р. в окупованому Києві нібито до нього прийшов німецький офіцер і запропонував виготовити погруддя Гітлера. Скульптор відомовився, мовляв, ліпить лише з натури. Тоді німець нагадав, що Леніна той «створив» не з натури. На це Іван Петрович сказав, що кілька разів бачив Леніна в Парижі, а от Гітлера – жодного разу. Офіцер запропонував… поїхати до Берліна. Чому поїздка не відбулася, невідомо. Зрештою, як і те, чи мала місце пропозиція насправді. Шанс все ж таки виїхати до Берліна був – коли Кавалерідзе запропонували працювати на кіностудії UFA («Універсум Фільм Акцієнгезельшафт», від 1946р. – DEFA). Але й з другої пропозиції майстер не скористався.
- Іван Кавалерідзе більше відомий загалові як скульптор. Але він був ще й талановитим кінорежисером. Скажімо, до 1940р. мало не 50% прибутку Київської кіностудії давали фільми О.Довженка та І.Кавалерідзе. Вперше у світі саме Кавалерідзе почав застосовувати павільйонні зйомки; винайшов спосіб використання фонограми таким чином, щоб звук співпадав із зображенням; створив жанр кіноопери (перша у світі – «Наталка Полтавка»). Перший фільм І.Кавалерідзе мав назву «Ключі щастя». Загалом же він зняв 8 фільмів і написав 4 сценарії.
- Івана Кавалерідзе не любили ні Сталін, ні Хрущов. Першого дратувало, що у стрічці «Злива» режисер показав, як чеченці б’ють царську армію. Другий звинувачував скульптора у ненависному для нього «кубізмі». До речі, друзі та знайомі не раз попереджали Кавалерідзе, що рано чи пізно за ним прийдуть «чекісти». До таких припущень спонукала й доля Іванового тестя, письменника Пилипа Капельгородського, заарештованого енкаведистами 1938р.(про те, що він був одразу розстріляний, родина дізналася тільки у 1950-і). Кажуть, ніби письменник Улас Самчук, виїжджаючи на Захід, перед будинком на Брест-Литовському проспекті, де мешкав Кавалерідзе, перехрестився зі словами: «Царство йому небесне!..»
- 10. І.Кавалерідзе створив три пам’ятники Григорію Сковороді, причому два – на одному й тому самому місці. 22 грудня 1922 р. у Лохвиці, на Полтавщині, до 200-річчя великого філософа відкрили пам’ятник із цементу. Під час Другої світової він був зруйнований. До 250-річчя від дня народження Сковороди у Лохвиці відкрили вже бронзовий пам’ятник. Третій монумент авторства І.Кавалерідзе встановлений на Контрактовій площі у Києві. Коли скульптора питали, скільки коштувало спорудження першого пам’ятника великому українцеві, Кавалерідзе відповідав: «20 пудів пшениці». За його словами, 6 пудів отримали формувальники — двоє братів Орленків; 5 пудів дали за підводу, котра доправила збіжжя їхнім родинам до Києва; 7 пудів обійшлося будівництво – пісок, цемент, транспортування тощо; 2 пуди отримав сам автор.
11.В останні роки життя скульптор працював уночі, з 22.00 до 6.00 ранку. Так дійсність не видавалася йому настільки сумною, ніж у безжальному денному світлі. У його двокімнатній квартирі бувало багато відомих людей: С.Параджанов, Тетяна Яблонська, Л.Осика…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
