«…зростання і процвітання України можливе тільки на твердих національних засадах».
П.Скоропадський
Гетьман Павло Скоропадський очолював Українську Державу
впродовж 7,5 місяців – від 29 квітня до 14 листопада 1918 р. І за цей короткий
період встиг зробити значні кроки на шляху державного будівництва і
національного відродження.
1.Розбудова і зміцнення державних
інституцій
У перші дні Гетьманату були видані «Закони про тимчасовий
державний устрій України», які мали діяти до скликання Сейму. Вони визначали
організацію державного управління, надавали гарантії громадянських прав,
встановлювали Українську Державу.
Швидко налагоджено
роботу міністерств, відновлено адміністративний розподіл України на губернії і
повіти, створено адміністративний апарат – староства — тож рішення Центру було
кому і як втілювати на місцях.
2 липня П.Скоропадський підписав закон про
громадянство Української Держави.
8 липня був
підписаний закон про
Державний сенат – вищий судовий орган. Загалом було видано понад 500 законів.
Налагоджено грошовий обіг та вдосконалено грошову
систему: Гетьманський
карбованець дорівнював царському рублю. Було створено і зведено без
дефіциту Бюджет
Української Держави. Засновано кілька українських банків та акціонерних
компаній. Запрацювали
промисловість, транспорт і
торгівля, відновлено залізницю.
2.Формування збройних сил Української Держави
За дорученням гетьмана наприкінці травня був опрацьований
законопроект про загальні засади військової служби, згідно з яким
забезпечувався вільний доступ до військових освіти і кар’єри. Планувалося
організувати школи для підготовки офіцерів, почали організовувати Військову
академію.
24 липня був оприлюднений
закон про загальну
обов’язкову військову повинність. Мобілізація мала розпочатися в жовтні 1918 р.
До армії мало прийти 85
тисяч вояків, а до 1 березня 1919 р. – ще 79 тисяч. У липні було сформовано Гвардійську
сердюцьку дивізію (5 тисяч вояків).
Під час зустрічі з імператором Вільгельмом ІІ 5 вересня
1918 р. гетьманові П.Скоропадському вдалося домогтися передачі Україні
захопленого німцями Чорноморського флоту.
Отже, за часів
Гетьманату швидкими темпами відбувалося створення і зміцнення збройних сил
України на основі сучасних військових досягнень.
3. Послідовна міжнародна
політика на засадах міжнародного права
2 травня 1918 р. у Києві владу гетьмана визнали Німеччина
та Австро-Угорщина. Через кілька днів –
Туреччина та Болгарія. Своїх представників до України скерували Греція, Данія, Італія, Норвегія, Персія (нині
Іран), Швеція, Швейцарія. Отже, Україна була де-факто визнана світом.
Зовнішня політика Української Держави мала національно-державний характер. Важливою
складовою цієї політики були наміри об’єднати всі етнічно українські території.
Гетьман засвідчував прагнення приєднати до України Крим та Кубань, які ніколи не втрачали культурних і духовних зв’язків з Україною. Більше того,
провадилася цілком серйозна підготовча робота щодо приєднання до України
території Кубані: було досягнуто секретних домовленостей з німецькою стороною про
підтримку таких намірів; скеровано чимало зброї та амуніції; Українська Держава виділяла цільово кошти
для видання українських
часописів та ведення проукраїнської агітації на Кубані.
Своїм надзавданняям гетьман вважав поширення
геополітичного впливу України на всю «козацьку»
територію — від Кавказького Причорномор’я до узбережжя Каспію – де
існували великі поселення українців. Скоропадський бачив формування українських
державних утворень та союз України з ними і кавказькими державами як запобіжник імперським зазіханням Росії на
українську державність.
4. Формування
української аграрної політики Земельне питання було, без перебільшення,
питанням подальшого існування держави. Позиція гетьмана сформульована ним
самим: «… тільки міцна
організація великих, середніх і дрібних власницьких елементів зможе поставити
нашу Державу на правильний шлях розвитку, а всякий уряд у нас, опертий на
соціалістичні партії, неминуче в короткий час докотиться до більшовизму».
На початку листопада 1918 р. був готовий проект земельної реформи (його
розробив міністр земельних справ Володимир Леонтович ).
Згідно з цим проектом мало відбутися викуплення державою великих земельних маєтків,
які були б розподілені
між селянами через Державний земельний банк — не більше 25 десятин землі на одне
господарство. (Відчуження землі не стосувалося лише тих господарств, які мали агрокультурне значення і мали
площу до 200 десятин землі кожне). Просто
кажучи, на селі був би сформований сильний і незалежний середній клас – основа
і опора держави. За оцінкою зарубіжних фахівців, це призвело б до потужного
розвитку економіки та соціальної сфери України.
5. Відродження
українського козацтва
Гетьман мав намір відродити козацтво як стан, що був
основою Гетьманщини. З правом володіти землею, носити зброю, брати участь у
державному управлінні та обов’язком проходити вишкіл
і стерегти кордони, а в разі потреби — боронити державу від зовнішніх зазіхань. Новітнє
козацтво постало відповідно до гетьманського Універсалу від 16 жовтня 1917 р.
6. Розвиток
українських освіти, культури та
духовності
10 червня 1918 р. розпочали роботу обов’язкові курси
українознавства для вчителів. Їх закінчило майже 50 тисяч осіб.
3 липня були засновані українські нижчі школи, на які з
державної скарбниці було передано 89 млн крб… Тоді ж на вищі початкові школи —
майже 21 млн крб… На позашкільну освіту лише на одне півріччя – близько 6 млн
крб., на дошкільну освіту на півріччя – 500 тис. крб.
Загалом же за часів Гетьманату відкрито 150 українських гімназій (у тому
числі – в селах),
що фінансувалися державою.
Призначено
350 стипендій імені видатних українських письменників.
Для талановитих
молодих науковців, якіі мали намір
вдосконалювати свої знання за кордоном, було
встановлено 30 державних стипендій загальною сумою 150 тис. крб.
Від 25
червня до 15 вересня 1918 р. було продано – за цілком
доступними цінами — вчителям
та учням понад 2 млн українських шкільних
підручників.
Всі українські школи, організовані громадськістю за часів
Центральної Ради, були взяті на державне фінансування.
6 жовтня 1918 р. у Києві, в примiщеннi колишньої
артилерiйської
школи, урочисто відкрили Украiнський державний унiверситет.
Всього було засновано два державних українських
університети – вже згаданий у Києві та Кам’янці-Подільському. Крім того — історико-філологічний
факультет у Київського університету в Полтаві, який планувалося перетворити на університет.
На українську мову викладання було переведено Київський, Харківський та Одеський
університети і Київську
політехніку.
Була заснована Українська Академія наук – найвища наукова
установа в Україні. Академія складалася з трьох відділів: історико-філологічного, фізично-математичного та соціальних наук. Перший склад академіків визначав гетьман, а
надалі – самі
академіки.
(Михайло Грушевський відмовився від пропозиції очолити
Академію, пояснивши це тим, що він не підтримує П.Скоропадського. Тоді Гетьман призначив першим президентом установи
відомого вченого
Володимира Вернадського, а секретарем — Агатангела Кримського)
Держава також фінансувала діяльність музеїв, театрів, бібліотек, що сприяло
розвиткові національної культури.
Головне
управління в справах мистецтва та національної культури, створене за
ініціативою Гетьтмана, очолив Дмитро Дорошенко – відомий історик,
літературознавець, публіцист, один з керівників «Просвіти». Управлінню підпорядковувалися
засновані за Гетьманату Національна бібліотека, Національний музей, Український національний
театр, Національний архів, Державний драматичний театр, Державний
симфонічний оркестр, Перша
капела бандуристів.
Держава взяла під свою опіку і на фінансування
встановлення пам’ятника
Тарасові Шевченку в Києві. Швидко розвивалося книговидавництво.
6 липня 1918 р. під часУкраїнського
Церковного собору Гетьман рішуче висловився за українську автокефальну церкву: «Я гадаю, наша церква,
що одночасно з Українською Державою вийшла на вільний шлях життя, стане близько
до свого народу і поведе його по тому шляху віри й правди, по якому вели його
справді великі духом владики: Петро Могила й інші». Це означало що Українська Церква
звільняється від мосвковських пут, у котрих перебувала від ХVІІ століття.
_______________-
Постать Павла Скоропадського викликає досі чимало
суперечок. Ким був він – останній гетьман України? Українським
патріотом-державотворцем? Проросійським великодержавником, який волею обставин
мусив стати українським патріотом, але у глибині душі ним так і не став?
Амбіційним політиком, що волів стати новітнім монархом?
Скоропадський у своїх останніх заявах в якості гетьмана підтримав ідею федерації з
Росією, якщо вона буде небільшовицькою. (Згадаймо принагідно, що дехто зі
складу Центральної Ради був не проти федерації з Росією більшовицькою – на засадах
соціалізму). Може, тому, що Німеччина значно послабила свою політичну та
військову підтримку Гетьманату. Може, внаслідок ілюзії щодо перемоги Білого руху над більшовиками (великодержавник
у душі?) А може, гетьман втомився від постійної протидії української опозиції,
котра відмовилася від спрівпраці й у тих надскладних умовах фактично
розхитувала державу…
Сучасники дуже по-різному оцінювали діяльність
П.Скоропадського. Так, В.Винниченко вважав, що гетьман мав намір ліквідувати
українську державність і зробити Україну складовою «єдіной і нєдєлімой». Один з
керманичів Білого руху П.Врангель згадував, що
якось у розмові Скоропадський палко доводив необхідність і наявність
всіх передумов для перетворення України на сильну самостійну державу.
Ми ж спробуємо зупинитися на цитаті з книги «Червоне століття», автор якої, відомий історик і філософ Мирослав Попович, зазначає: «…режим Скоропадського — це правоцентристський авторитарний режим, але немає жодних підстав вважати його антиукраїнським»…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух «Рідна країна»,а
