У народі 10 серпня згадували Смоленську ікону Божої матері

10 Серпня 2015 10:02
tavia.kiev.ua

tavia.kiev.ua

У народі 10 серпня згадували Смоленську ікону Божої матері «Провідниця». Цей день пов’язували з убезпеченням від пожеж і казали: “Палій пале, а Смоленська смаже”. Тому, боячись, щоб не погоріли скирти, клали біля них шкаралупи від освячених крашанок.

Про погоду цього дня говорили, якщо від 10 серпня з’являється багато павутиння – на довготривалу й гарну осінь, а також якщо вночі на цей день зірки світять ясно – на теплу, сонячну погоду, однак якщо вони тьмяніють – на дощ.

Також за церковним календарем 10 серпня вшановують апостолів Прохора, Никанора, Тимона і Пармена, преподобного Мойсея.

Події 10 серпня:

1876 — У Канаді здійснили перший у світі міжнародний телефонний дзвінок.
1966 — У США зупинили випуск банкноти 2 долари.
2002 — Володимир Путін нагородив Софію Ротару орденом «Слави».

Іменинниками 10 серпня є:

Остап, Прохор, Никанор, Серафим і Ірина.

10 серпня в Україні відзначають:

  • День фізкультурника
  • День міста Ялта

10 серпня народились:

1895 — Михайло Зощенко, радянський письменник-новеліст. Автор «Гумористичних оповідань», «Тяжкі часи», «Про що співав соловей» та інших повістей і оповідань.

«Дивно було бачити, що властивістю примушувати своїх ближніх сміятися наділена така сумна людина». Корній Чуковський

1816 — Леонтій Похилевич, український краєзнавець. Автор книг «Сказання про населені місцевості Київської губернії», «Уезды Киевкий и Радомышльский. Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их».

Чи знаєте ви, що:

Коли Зощенко перебував у зеніті слави, Корній Чуковський сказав йому: «Міша — ви найщасливіша людина в СРСР. У Вас — молодість, слава, талант і гроші. Всі 150 000 000 населення країни повинні заздрити вам».

Але Зощенко ніколи не був щасливий. Не радували його ні красуня-дружина, ні син, ні обожнювання шанувальниць. Він вважав, що за любов’ю обов’язково прийде розплата. Своїх неодружених обраниць Зощенко неодмінно прагнув видати заміж і навіть наділяв посагом не стільки від щиросердечної доброти, скільки через впевненість, що любові без грошей немає.

І все ж, була в його житті зустріч, коли і його душу зігрівали промені кохання. Було це ще до слави і грошей.

У 1917 році доля письменника якийсь час була пов’язана з Архангельськом. Там він і зустрів синьооку красуню Ладу Крестьяннікову. У 23 роки вона вже мала трьох дітей. Чоловік її пропав безвісти у морі. Однак Лада не вірила в його загибель і чекала. Зощенко попросив Ладу розділити з ним самотність. Але вона відмовила. Він же не міг відвести очей від цієї жінки. Йому подобалася її легка хода, співуча образна мова, і те, як вона працювала – прибирала, прала, готувала. Вона не нарікала на долю, усе робила легко, з задоволенням. Коли засинали діти, вона брала в руки стареньку гітару й співала старі пісні й романси. І він не міг зрозуміти, звідки вона брала сили, чим живилася її світла душа?

За якийсь час, гнаний своєю тугою, Зощенко поїхав. Минали роки. І доля подарувала їм другу зустріч… в таборах на Біломоро-Балтійському каналі. Він там був у творчому відрядженні, а вона у таборі — брудна, у дірявій тілогрійці. Для нього це стало другим жахливим потрясінням у житті (першим було отруєння газами під час війни). Повернувшись додому, Зощенко надіслав їй теплі речі й продукти. Пізніше навіть хотів написати повість про жінку-каторжницю, зробивши праобразом Ладу, але з цього задуму нічого не вийшло.

У 1958 році Зощенко помер. Тоді і відбулася їхня третя зустріч. Лада Крестьяннікова прийшла до нього попрощатися — тепер вже назавжди. Серед тисяч шанувальників її вінок був найкрасивіший…

«Рідна країна»