15 червня рідні та друзі вітали з Днем народження Миколу Буртина. Людину, яка зробила багато для встановлення справедливості у нашій державі, підтримки миру і спокою. Його діяльність – приклад маленьких добрих справ, які повинен робити кожен з нас для того, щоб жити у такій Україні, про яку ми мріємо.
Сім’я Буртинів переїхала із Закарпаття на Дніпропетровщину у 2000 році. Микола з дружиною та дітьми придбали будинок у Широківському районі.
Потім він знайшов роботу, працював виконробом, начальником дільниці АТЗТ УРБП «Шлях» (м. Харків), займався підприємницькою діяльністю. І завжди займав активну громадську позицію.
З вірою у правду Микола брав участь у Майдані 2004 року, разом з сім’єю стояв у перших рядах під Печерським судом, в той час, коли йшов судовий процес над Юлією Тимошенко. Тоді там йому дісталася добряча доза слізогінного газу.
У 2010 році люди обрали Миколу Буртина депутатом Широківської райради. Як депутат, він зарекомендував себе організацією багатьох благодійних заходів. Організував та спонсорував сільську футбольну команду у селі Миролюбівка Широківського району, допомагав місцевій школі, малозабезпеченим сім»ям, сприяв у наданні безкоштовної юридичної допомоги мешканцям району.
Микола Буртин вважає, що в житті треба весь час іти вперед, розвиватися і навчатися. Зараз він – студент V курсу Запоріжського інституту економіки та інформаційних технологій, отримує спеціальність – «Менеджмент організацій». До речі, у цьому ж вузі навчається й старший син Богдан.
За 39 років життя Микола Буртин встиг зробити багато. Разом з дружиною виховують двох синів і двох доньок. Найстаршому, Богдану – 20 років, Юрію -17, двійнятам Наталії та Юлії – тринадцять. Також у сім»ї виховувалися і два племінники Миколи, які зараз вже живуть окремо і мають свої сім»ї.
Найменші діти навчаються у Калинівській школі. Юля – розумниця та відмінниця. 
На жаль, Наталя отримала травму при народженні, є інвалідом дитинства, права рука дівчинки не працює. Але Наталя дуже творча, активна і працьовита, вона гарно малює.
Миколу з дитинства називали Бунтар. За силу волі, міцний характер, бажання у всьому встановити справедливість. Він ніколи не мовчав, коли навколо відбувалося щось недобре.
46 днів Микола Буртин був на Майдані. Чи було тоді страшно? Відверто каже, що так. Але відступати було соромно. І перед своєю совістю, і перед товаришами, і перед дружиною, яка була поруч.
Його героїчна «Газелька» проїхала тисячі кілометрів. Спочатку – перевозячи на майдан продукти, шини, бензин. Потім – в кузові підвозили піддони в Михайлівський Собор, щоб на них класти поранених.
Буртини чергували в палатках, допомагали забезпечувати життєдіяльність Майдану, будували барикади. Дружина допомагала на кухні. 25 лютого 2014 року вони вже поверталися додому з Майдану з вірою в краще майбутнє для України.
Навесні 2014 року, під час з»їзду «Батьківщини», на якому Юлію Тимошенко висували в президенти, Микола помітив на київській вулиці заплакану жінку. Не витримав, підійшов заспокоїти. Виявилося, що шестидесятирічна Олена Павлівна, мешканка Севастополя. За те, що вона виходила на мітинг з українським прапором, чоловік та дочка вигнали її з дому.
Від безвиході жінка сіла на потяг і приїхала до Києва. Ні хвилини не роздумуючи, Микола запропонував їй оселитися у будинку Буртинів. Додому до Широкого повертався разом з Оленою Павлівною.
Жінка мала діабет та проблеми з зором. Микола допоміг зробити лазерну корекцію та покращити зір.
Через півроку вона переїхала на постійне місце проживання до двоюрідної сестри у Сумську область. Та добро і увагу від сім»ї Буртинів вона пам’ятатиме все життя.
Після захоплення Слав»янська і Краматорська Буртини прийняли у себе вдома три сім»ї переселенців з маленькими дітьми. Потім, у хаті сина, поселили ще сім»ї з Горлівки та Слав»янська, всім допомагали. Згодом, після звільнення рідних міст, переселенці повернулися додому, а сім»я з Горлівки, з двома дітками, придбали будинок у селі Миролюбівка.
До речі, на Дніпропетровщину вони переїхали разом зі своєю вівчаркою, не змогли залишити під обстрілами собаку. Саме тому мали проблеми з поселенням у Кривому розі, довго не могли знайти житло, на заваді всім власникам був їх улюбленець.
– У серпні 2014 року я дізнався, – розповідає Микола, – що у хлопців, земляків, які пішли захищати Україну у складі 17 – ої танкової бригади, немає літнього взуття. Я взяв особисті кошти, також допомогли активісти Широківського району і ми купили на ринку літні берці для танкістів.
Після Іловайської трагедії я почав вникати в проблеми армії. Активісти та члени районної організації ВО «Батьківщина» зібрали на той час більше 1,5 тон продуктів харчування. Їх ми відвезли, під час першої волонтерської поїздки у Маріупольському напрямку, хлопцям з вінницької нацгвардії та лівівським прикордонникам, які знаходилися на лінії оборони біля Маріуполя, в районі Талаковки, Сартани та Гранітного.
Наш приїзд був вчасним, бо, напередодні, польова кухня гаубичників 17 –ої танкової бригади розбомбили градами. Тоді ми побачили перші серйозні обстріли.
Все, що збирали волонтери, Микола відвозив на передову. Його «Газель», яка пройшла Майдан і виїхала звідти неушкодженою, після багатьох поїздок у зону АТО не раз була побита осколками.
Далі було багато поїздок у напрямку Попасної, Щастя та Станиці Луганської, у район Дебальцеве, Авдіївки та Волновахи.
– Ми підвозили продукти та амуніцію для солдат на крайні блокпости та опорні пункти ЗСУ. Мою «Газельку» називали привидом за можливість з»являтися у важкодоступних місцях з найнеобхіднішим для солдат.
У грудні 2014 року під Попасною у «Газелі» відмовила коробка передач. Хлопці відтягнули її на базу біля Артемівська. Проблему з автомобілем допомогли вирішити наші колишні квартиранти з Краматорська. Вони зняли коробку передач зі своєї робочої машини «Волга» і віддали нам. Перебуваючи в Краматорську, ми зайшли до магазину. Його власники не тільки не взяли гроші за покупку, а ще й передали бійцям продуктів та подарували бушлат.
Запам’ятався такий випадок. На одній з вулиць Краматорська назустріч нам з колегою йшов дідусь з маленькою дівчинкою. Ми тоді були одягнені у військову форму. «О, наші солдатики», – промовила дівчинка. Та її дідусь нам вслід висловився не дуже добре…Адже, на жаль, не секрет, що частина місцевого населення чекала приходу «русского мира». Та основна частина самодостатніх мешканців Донбасу люблять свою країну.
Загалом Микола Буртин здійснив більше, ніж 60 поїздок на передову.
Ці поїздки відбувалися завдяки Дмитру Зубрію, Василю Демченку, Юліані Калін, голові 39 – ої жіночої сотні ( м. Кривий ріг), громадським організаціям «За праву державу», 39 – ій жіноча сотня, «Від серця до серця» ( м. Кривий ріг), Ліга волонтерів (м. Кривий ріг, м. Чортків (Тернопільська область), м. Київ), Польова кухня жіночої сотні ( м. Кривий ріг), Криворізькі берегині, районній організації ВО «Батьківщині» та багатьом іншим. Безумовно, волонтери вдячні всім людям, які передавали продукти нашим захисникам, підтримували хлопців.
В поїздках на передову надійним другом був широківчанин, колишній десантник Сергій Гура. Він теж має кого захищати, у сім»ї Сергія – три доньки. Розповідає, що після перетину межі Дніпропетровської області відразу відчувається війна. Люди там – пригнічені і схвильовані, кожен мріє про якнайшвидший мир.
За цей час Микола познайомився з багатьма, небайдужими до долі України, людьми, здобув багато друзів. Найбільше надихали такі люди, як Юрій Смірнов з Кривого рогу, який був, водночас, наставником і другом. Безстрашними берегинями для хлопців були Наталка Крулевська з м. Чорткова та Тетяна Ксенко з Кривого рогу. Всіх неможливо перерахувати, коли бачиш, скільки людей стало на захист України, розумієш – не здолати нашу країну.
Весь час сім»я Буртинів підтримує захисників України. Дружина пекла пиріжки на передову, цілий рік, разом з донькою Юлею, шила маск – халати і флісові кофти. Фліс постачала їй 39 – та жіноча сотня ( м. Кривий Ріг). Син Богдан збирав волонтерську допомогу.
Донька Наталя однією рукою в’язала обереги на руку бійцям – жовто- блакитні браслетки. Одного разу, під Зайцево, під час чергового обстрілу четверо бійців отримали поранення. Тих хлопців, у кого на руці були Наталчини обереги, кулі не зачепили. З тих пір обереги, які робить дівчинка, стали бажаними на передовій.
– Ось так дивно виходить, – говорить Микола, – у держави не було коштів на підтримку своїх захисників, а прості люди «відривають» від своїх сімей зароблені гроші, щоб допомогти бійцям.
Сім»я Буртинів з 2003 року підтримує ідеї ВО «Батьківщини», проєвропейські цінності, які впроваджує у суспільстві разом з командою Юлія Тимошенко.
– У мене в сім»ї дві Юлі, – посміхається Микола, – мама і донька, тож мені імпонують жінки з цим іменем, і я підтримую все, що вони роблять.
Микола Буртин є головою Криворізької міської громадської організації «За правову державу». Великий об’єм роботи він виконує, як помічник депутата обласної ради від ВО «Батьківщина» Дмитра Зубрія. Допомогу від Дмитра Олександровича Микола відвозив і на Майдан у 2014, і на передову у 2015.
– 20 лютого 2015 року за сприяння Дмитра Зубрія, Василя Демченка та Сергія Гури у Широківському районі відкрили тимчасову дошку пам’яті восьми загиблих широківчан. Плануємо відкрити пам’ятник героям.
Плани маю великі, багато хочеться зробити, але після того, як закінчиться війна. Так, саме війна, а не АТО, як говорить наша влада. Скільки життів забрало протистояння на сході України, скільки доль скалічило, скільки сіл і містечок перетворило на пустир.
Доки лунають постріли й вибухи, страшні цифри продовжують збільшуватися, болем відлунюючи у серцях українців. Це випробування, що випало нашій країні, стало однією з найтрагічніших сторінок в її історії. Та водночас – і потужним стимулом до єднання, до усвідомлення себе частиною незламного народу.
Для воїнів не менш надійним за броню є підтримка земляків, їхні віра й молитва. Як же хочеться отримати, нарешті, звістку про закінчення цієї проклятої неоголошеної війни.
Віра Касьянова.
