Нещодавно у видавництві «Основи» вийшла книга «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics». В цьому виданні Євген Нікіфоров, Лізавета Герман та Ольга Балашова досліджували радянське монументальне мистецтво по всій Україні. Крім того, автори створили спеціальну віртуальну ініціативу, щоб показати і розповісти про найбільш знакові мозаїки. Platfor.ma публікує переклад цього англомовного проекту.
Київський річковий вокзал
Київський річковий вокзал збудований у 1957-1961 роках на Поштовій площі за проектом архітекторів Вадима Гопкало, Вадима Ладного, Григорія Слуцького та інших. З боку Дніпра будівля має чотири поверхи, з боку площі – два. Споруда була оздоблена інкерманським вапняком. На перших двох поверхах були розташовані адміністративно-господарські служби, касовий зал, камери схову та інші приміщення. На третьому і четвертому – пошта, ресторан на 75 місць, кафе-буфет на відкритій терасі, читальна кімната та душова кімната. Вокзал був розрахований на одночасне обслуговування 550 пасажирів.
Оздоблення інтер’єрів виконували художники Ернест Котков, Валерій Ламах та Іван Литовченко, відомі з поміж іншого своїми роботами в аеропорті «Бориспіль», монументальними мозаїками на житлових будинках по проспекту Перемоги, метро Шулявська. У декоративних панно використовувалося іноваційне для того часу поєднання матеріалів – кераміки та кольорових цементів. В інтер’єрі залу очікування були створені 3 монументально-декоративних панно – «Дніпро – торговий шлях», «Богдан Хмельницький» та «Жовтень». Приміщення ресторану прикрашали три композиції – панно «Україна» і фризові композиції «Праця» та «Відпочинок». Вестибюль з обох боків прикрашали композиції «Чайки над водою».
У 2011 році, паралельно з реконструкцією розв’зки на Поштовій площі, було розпочато реконструкцію приміщення вокзалу, на що планувалося виділити 5 млн $. Згідно плану вокзал повинен бути введенний у експлуатацію до дня Києва у 2013 році.
Літературно-меморіальний музей Островського, Шепетівка
Літературно-меморіальний музей Миколи Островського побудовано за індивідуальним проектом завідувача кафедрою Київського інженерно-будівельного інституту професора М.Гусєва та архітектора Хмельницького інституту «Гіпроцивільпромбуд» В.Суслова. Художньо-монументальне оформлення здійснювали понад 80 художників-дизайнерів з художніх фондів України під керівництвом киян, лауреатів Державних премій архітектора А.Ігнащенка і художника А.Гайдамаки. Над створенням експозиції працювали хмельницькі художники Л.Коваленко та І.Скорупський. Музей став справжнім витвором архітектурного мистецтва. В 1989 році його занесено до міжнародного каталогу «Музеї світу».
На насипному пагорбі піднялася велика центрична споруда. П’ять пілонів тримають бетонне кільце, що символізує вінок пам’яті письменнику. Зовнішнє оздоблення створює враження урочистості й суворості: важкі, зібрані в кільце червоні прапори, зіткані з камінчиків смальти, андезитова шашка нагадує бруківку. Невеликий внутрішній дворик у формі кола, що характерний для проектів театрів та клубів 20-х років. В оформленні споруди і експозиції використано два кольори: червоний і сірий. Перший символізує боротьбу і революційний порив, другий – труднощі, що випали на долю Островського та його сучасників.
Експозиція розміщена по колу на третьому поверсі будівлі площею понад 700 кв. м, і поділена на дві зали. В першій висвітлюється життя і творчість Миколи Островського, в другій – виховне значення його творчості. За задумом, відвідувач мав пройти експозиції музею по колу і спуститися на перший поверх тими ж сходами. Але у 90-х роках останній сегмент у цьому шляху було вилучено. Зараз тут находиться урочиста зала реєстрації шлюбів.
Ізмаїл
Місто Ізмаїл було однією з найвіддаленіших точок на моїй карті монументального мистецтва. Під час роботи з архівами я знайшов інформацію, що у 1978 році династія монументалістів – Степан та Роман Кириченки, працювали над оформленням зали морського вокзалу в місті Ізмаїл. Перед поїздкою я знав лише розташування місцевого морського вокзалу та відшукав у соціальних мережах фотографію досить поганої якості з його інтер’єром. До міста потрапив у березні 2016 року в рамках великої експедиції південною частиною України. Дістатися туди нелегко – треба сісти в Одесі на автобус, який їде близько п’яти годин однією з найгірших доріг в країні.
Коли я врешті прибув до місця призначення, то побачив, що морський вокзал не функціонує і перебуває на реконструкції. Всередині був охоронець, який дозволив мені сфотографувати роботи. Довга дорога в Ізмаїл була того варта – мене вразила якість робіт, створених Степаном Кириченко в інтер’єрах морського вокзалу. Я знайшов вісім мозаїчних панно в хорошому стані та два барельєфи на бокових стінах залу очікування, проте незрозуміло, яка їхня доля сьогодні – невідомо, що з ними зробили після завершення реконструкції будівлі.
Тернопіль
Мозаїчне панно на фасаді Палацу спорту в Тернополі. Його сюжет пов’язаний з зустріччю місцевими жителями солдат Червоної армії, які повернулися після перемоги у Другій світовій війні. Будівля Палацу спорту – це один з прикладів ревіталізації у архітектурі, адже виконувати свою функцію вона стала близько шести років тому. Створювалося це приміщення як кінотеатр «Комсомолець». На жаль, мені так і не вдалося знайти автора цієї роботи, але за стилем типової архітектури можемо сказати, що це період 70-х років ХХ сторіччя.
Кривий Ріг
Серія мозаїчних рельєфів у Кривому Розі. Кривий Ріг – найдовше місто України, і згідно з офіційними даними, його довжина складає 126 км. Основна частина монументального мистецтва Кривого Рогу розташована в центрі міста, проте я дізнався, що у віддалених районах багато фасадів жилих будівель також прикрашені монументальним мистецтвом.
Зокрема, деякі роботи розміщені в одному з найвіддаленіших районів міста – Терновському. В мене зайняло близько двох годин дістатися туди громадським транспортом з центру міста. На шістьох типових будинках по вулиці Черкасова я знайшов шість цікавих рельєфних мозаїчних панно, створення яких пов’язую з перебуванням у місті видатного українського художника Григорія Синиці – однієї з ключових постатей в історії усього монументального мистецтва України ХХ сторіччя. У 60-х роках за його керівництва працювали Алла Горська, Галина Зубченко, Віктор Зарецький та багато інших художників, для яких він став учителем. У 1968 році Григорій Синиця змушений був переїхати до Кривого Рогу. Знайдені і цьому місті роботи дуже схожі на стиль, який розвивав Григорій Синиця і мав назву «флоромозаїка». Це питання ще доведеться перевірити, але найбільш імовірно, що ці роботи в Тернівському районі Кривого Рогу були створені або самим Григорієм Синицею, або ж кругом його учнів.
Чернівці+Київ
У 1963 році в Києві була відкрита сьома станція метрополітену «Завод Більшовик» (теперішня «Шулявська»). Над оформленням її інтер’єру працював художник Іван Литовченко разом зі своєю дружиною Марією. У торці центрального залу було створено панно, що символізує працівників заводу «Більшовик». Воно є одним з найвідоміших у місті, адже щоранку повз нього проходять тисячі пасажирів. Але панно має також менш відомого брата-близнюка в Чернівцях. Під час експедиції Буковиною мені вдалося знайти точну копію київської композиції на території заводу «Легмаш». Вона має такі ж пропорції як і у київської мозаїки, але виконана іншими матеріалами. Дочка художника Івана Литовченко підтвердила, що її батько ніяк не пов’язаний зі створенням цієї роботи. Тож можна зробити висновок, що чернівецька робота була повністю скопійованою з оригіналу любителями, і нам навряд чи колись вдасться знайти автора копії.
За матеріалами: platfor.ma.
